Лірика в античній літературі

Вересень 7th, 20116:27 am

0


Лірика в античній літературі

Революційні рухи привели до формування могутнього й енергійного соціального прошарку ремісників-промисловців і торгівців, що почав створювати нові традиції. Змінився самий устрій життя, звичаї поступилися місцем праву. У суспільстві формувалися значно складніші, ніж раніше, відносини, що вимагали сталості, надійності й визначеності нових форм життя. Тобто виникає необхідність у законодавчому закріпленні нових суспільних відносин.

Усі ці зміни викликали появу нових видів літератури. Для Греції взагалі характерним було те, що певна історична епоха породжувала в ній лише один якийсь вид поезії. У попередні часи домінував епос. Раніше за нього з’явилася пісенна народна поезія, що значно більше, ніж епос, була пов’язана з життям родового суспільства і врешті стала міцною основою для появи лірики. Але довгий час найголовнішим видом поетичної творчості лишався епос.

Лише у VII—VI ст. до н. е. становище змінюється. Значно менш талановиті за вчителів послідовники Гомера і Гесіода вже не могли своїми творами захопити розум і серця своїх співвітчизників. Крім того, їхні твори розповідали про подвиги героїв, діяння далеких богів. Тим часом напружена дійсність з її соціаль-но-політичними змінами ставала для людей значно важливішою, аніж хоч і цікаві, але надто вже віддалені оповіді про міфологічні події. Починається занепад епічної творчості. До того ж гостра боротьба, що розгорталася в усіх полісах, вимагала нових форм ідейного впливу на маси демосу. До нього, до воїнів зверталися народні вожді — демагоги, а також тирани, щоб привернути народ до себе. Оскільки на той час прози ще не було, саме поезія стає постійним засобом звернення до демосу як законодавців, так і воєначальників, філософів. Тому закони набирають форми дидактичних віршів, військово-патріотичні заклики — похідних і бойових пісень (ембатерій). Отже, життя владно вимагало появи нових поетичних форм.

Вони з’являються у вигляді невеликих поетичних творів найрізноманітніших розмірів. Усі ці твори охоплюються широким поняттям лірика. Саме слово походить від назви музичного інструмента — ліри, під акомпанемент якої виконувалися пісні. Проте назва ця встановилася значно пізніше, лише в період еллінізму. До цього часу ліричні твори греки називали просто мелосом або мелікою (відповідно «пісня», «лірична пісня»).

Значним поштовхом для розвитку лірики стали поетичні змагання, що виникли вже, мабуть, у VIII ст. до н. е. Гесіод у поемі «Роботи й дні» розповідав про свою перемогу в місті Халкіда на острові Евбея, де відбулися співочі змагання на честь «Амфі-даманта розумного»:

… Я там-то

Гімном досяг перемоги й одержав вухастий триніжник.

У подарунок триніжник цей Музам приніс Геліконським.

(Переклад Н. Пащенко. 657—658)

Не менше значення мало проведення подібних змагань під час численних спортивних ігор, що їх заснували греки. Дивний народ! Адже де тільки можливо, він улаштовував урочисті змагання. Змагалися за першість епічні поети, поети-лірики, дифірамбічні хори, пізніше — трагедійні й комедійні поети, не говорячи вже про змагання майже з усіх видів спорту. От і на Піфійських  іграх у Дельфах (з 590 р. до н. е.), Істмійських іграх у Коринфі (з 582 р. до н. е.), Немейських іграх в Арголіді (з 573 р. до н. е.) поряд із змаганнями атлетів і кіннотників виборювали золотий триніжник поети й музиканти. На Олімпійських іграх (з 776 р. до н. е.) урочистими гімнами і піснями вони славили олімпіоніків-переможців — людей і навіть коней.

У післягомерівські часи ліричних творів з’являлося дуже багато, але до наших днів дійшла невелика кількість віршованих уривків нечисленних поетів. Лише деяким з них пощастило більше — залишилися окремі вірші, навіть цикли віршів. Але повністю спадщина жодного ліричного поета не збереглася.

Втрата значної частини ліричних творів пояснюється, зокрема, встановленням «канону олександрійських учених», у якому з усіх численних грецьких поетів VII—VI ст. до н. е. фігурували лише дев’ять найвидатніших (звичайно, з погляду еллінських учених) — Піндар, Сімонід, Вакхілід, Алкей, Сапфо, Алкман, Стесіхор, Івік та Анакреонт. їхні твори переписувалися значно частіше, ніж твори інших, «не видатних», тому й збереглося їх значно більше. Крім того, велика частина віршів з часом втрачала свою актуальність і значення, і про них поступово просто забували.

Спочатку всі ліричні твори виконувалися під акомпанемент якогось музичного інструмента — ліри, кіфари, арфи, авлоса (флейти) і навіть пастушої сопілки. З часом деякі ліричні твори втратили музичний супровід і по суті стали самостійними літературними жанрами. Інші зберегли свою пісенну форму, і музика до них була обов’язкова. Тому лірика почала поділятися ще з давньогрецької традиції на декламаційну і пісенну. До першої увійшли елегійний і ямбічний жанри, до другої — мелічний жанр (або мелос), що виконувався або сольно (монодійний мелос), або колективом хоревтів (хоровий мелос).

Ліричні твори еллінські вчені розрізняли відповідно до їхньої зовнішньої форми — ритму, тобто віршового розміру. Найчастіше ця форма нерозривно пов’язувалася з певним змістом. Елегія, ямб і мелос висунули своїх визначних представників, і все ж віднести цих талановитих поетів до певних категорій надзвичайно важко, оскільки вони виявили себе в різних поетичних формах. Архілох, Солон, Феогнід були водночас і елегійними, і ямбічними поетами. Мелічний поет Алкей у часи запеклої політичної боротьби тиранії з лесбоськими аристократами уславився своїми гострими елегіями. І навпаки, елегійний поет Феогнід писав застольні й любовні пісні — улюблені теми мелосу.

Не менш умовним є і поділ поетів на еолійську, дорійську і сицилійську школи, оскільки й тут провести точні межі неможливо: з різних причин поети переїздили з місця на місце, часто назавжди залишали свою батьківщину й оселялися в інших полісах і тоді користувалися іншими діалектами. Так, іонічний діалект став мовою епосу, тому еолійський поет Гесіод і дорієць Феогнід користувалися ним для написання своїх епічних творів, хоч інші твори складали на рідному діалекті.