Література архаїчної греції. Долітературний період

Серпень 13th, 201011:15 am

0


Література архаїчної греції. Долітературний період


ЛІТЕРАТУРА АРХАЇЧНОЇ ГРЕЦІЇ

ДОЛІТЕРАТУРНИИ ПЕРІОД (до середини IX ст. до н. е.)

Общинно-родовий устрій. Це перша в історії людства соці-ально-економічна формація. У Греції в усіх догомерівських племенах (тобто до середини IX ст. до н. е.) складаються общинно-ро-дові відносини, їхня основа — колектив (рід) найближчих родичів.

Кілька родів (навіть до тридцяти) складали фратрію, а вже певна кількість фратрій утворювала великі родоплемінні об’єднання — філи. Навіть у рабовласницьких Афінах періоду розквіту цей родовий принцип поділу суспільства зберігся — філ було десять. Родова община вирішувала всі життєві проблеми племені.

Общинно-родовий устрій вирізнявся низьким рівнем продуктивних сил, колективною працею на землі і за різними ремеслами. Приватної власності не було, земля і всі засоби виробництва належали общині. Через це не було класів і експлуатації, держави з її часто несправедливими законами, суспільство ще не поділялося на бідних і багатих.

У період розквіту общинно-родового устрою його головну ланку становила материнська родова община, що об’єднувала по родинній лінії жінок (цей період називався матріархатом). В ході історичного розвитку матріархат замінюється патріархатом, і ця зміна несподівано виявилася дуже важливим чинником у становленні релігійного мислення греків.

Основу економіки в родовому суспільстві становило натуральне господарство, тобто всі продукти харчування і всі речі, необхідні для існування, людина виробляла сама разом зі своїми родичами. Примітивною формою торгівлі був товарний обмін.

Значно пізніше, коли в родовому суспільстві вдосконалюються знаряддя праці і виникають індивідуальні господарства, тобто з’являється приватна власність, в общині починається і соціальне розмежування. Басилевси (басилеї), родові вожді або царі, з найближчими членами своїх родин переростають у родову знать, аристократію і починають збагачуватися за рахунок общинної власності, зокрема общинних земель. Це стало початком кризи, а потім і загибелі родового устрою.

У часи родового суспільства міст як промислово-торговельних центрів ще не було. Численні родоплемінні угруповання проживали в окремих укріплених поселеннях, що мали своїх обраних правителів.

Пізніше, з розвитком суспільних відносин, такі напівсільські селища, якщо вони розташовувалися неподалік одне від одного, об’єднувалися і створювали місто, яке також старанно укріплювалося на випадок несподіваного нападу ворогів. Усе залежало від спільності економічних і політичних інтересів, необхідності колективного захисту. Зростання античних міст було здебільшого пов’язане з розвитком ремесел і торгівлі.

Суспільний поділ праці, наявність приватної власності призводять до концентрації великих багатств у руках окремих людей. З’являється необхідність у додатковій дешевій робочій силі, яку швидко знаходять у вигляді полонених або просто боржників. Так у надрах общинного устрою виникає рабство, хоч у зародковому стані воно зберігало патріархальний характер: раб міг ще сидіти за одним столом зі своїм господарем і навіть вважатися членом його сім’ї (як-от годувальниця Одіссея рабиня Еврік-лея). У цей початковий період рабовласницьких відносин у рабовласника ще не з’являється презирства до важкої фізичної праці і він може її виконувати поруч зі своїм рабом. Це стане неможливим у часи розвинутого рабовласництва.

Народно-поетична творчість. У всіх народів фольклорна пісня була чи не першим естетичним проявом людських почуттів. Вона з’явилася ще тоді, коли людина зі своїми одноплемінниками щойно оволоділа засобами виробництва і почала працювати.

Перші пісні народилися з трудового процесу, організуючи і полегшуючи його своєю ритмікою. Тому робочі або трудові пісні були поширені всюди, де працювали колективи людей одного фаху. Ці пісні мали цілком певні зміст і форму, оскільки вони відбивали специфіку трудового процесу і професію співців.

Грецька усна трудова пісня не становила виняток. Мабуть, у греків було багато пісень такого роду, але з упевненістю можна говорити лише про ті, що згадуються у якихось джерелах. Адже у своєму первісному вигляді жодна з них до нас не дійшла — писемності тоді ще не існувало. Про них довідуємося з пізніших записів чи досліджень окремих учених або поетів. Вони і дають можливість стверджувати, що існували пісні збирачів і давильників винограду, пісні гончарів, мукомелів.

Композиція робочої пісні не була складною. У трьох-чотирьох строфах розповідалося про певну працю, могли звучати звернення до божеств із проханням допомогти трударям, а часом і одверте хизування плодами своєї праці. Ці строфи зв’язані нехитрим рефреном, у якому головним стає не зміст, а ритм, тому часом рефрен складається навіть не з слів, а з окремих ритмічних вигуків типу «е-ойя, ойя, ойя-я!»