Література фульбе кінця ХVІІІ ст.

5 Жовтня, 20123:54 pm

0


Література фульбе кінця ХVІІІ ст.

Кінець XVIII – поч.XIXст. – важливий етап в історії фульбе. Це поворотна епоха, для якої характерно:

– виникнення фульбських феодальних держав теократичного типу;
– розвиток міст;
– розквіт культури;
– розширення торгівлі, політичних і культурних зв’язків з іншими країнами Африки

До XVIII ст. народ фульбе стає одним з найбільш могутніх народів західної Африки. Його походження – одне з невирішених проблем африканістики. Відомо, що ці люди не корінні, а прийшли з північного Сходу. В західному Судані фульбе – єдині скотарі. Основне багатство пулло (однина від фульбе) – це корови, вівці, кози. В легендах пулло часто називають «сином Корови».
Розселені вони по західному Судану, пізніше – далеко на схід. В XVIII ст. відбувається економічне розшарування фульбе: виділяється знать, що мріяла про розширення своєї держави. Іслам підтримував ці інтереси знаті. В XVI-XVIII ст. іслам широко розвивався серед фульбе. В 20-х рр. XVIII ст. почався джихад: священна війна проти невірних. Її результатом стало створення ісламської теократичної держави Фута-Джаллон (на території сучасної Гвінеї).

Релігійний і політичний ренесанс переживали ті фульбе, котрі проживали в містах-державах. Лідером руху за очищення ісламу і рівність усіх мусульман був проповідник-реформатор і політичний діяч Судану Усман дан Фадіо (1744-1817). В ХІХ ст. виникли нові великі держави фульби – Сокото, Адамауа, Масіна. Дрібніші фульбські князівства були їх васалами.
Через процес розподілу праці в цих країнах виникають ремісницькі касти. Основну їх масу складають інородці (підкорені народи, військовополонені, фульбе-метиси). Ці касти або не були мусульманами, або прийняли іслам дуже поверхнево: ковалі, ткачі, ремісники, кожум’яки, гончарі. Особливу кастову групу складали гріоти – професійні співці, оповідачі, музиканти. В деяких містах навчання було обов’язковим; навчали навіть дівчаток (вчителі – жінки). Мовою освіти була арабська. Роль вчених (улеми, карамоко, марабути) в житті суспільства була значно. Фульбські еміри наближали вчених до своїх дворів. Проте деякі вчені-книжники вели незалежне життя, часом сміливо критикуючи владу. Майже всі правителі фульбе починали як мусульманські проповідники.

Особливо почесною у фульбе була праця писця (вона прирівнювалась до мистецтва). Існували два центри переписування рукописів: – школа Лабе-Деппере (вишукане письмо, зі смаком прикрашений текст); і – школа Колладе (дотримання традицій рукописного письма). Рукописи у них строго і просто виконані.

З XVIII ст. на мові фула з’являються перші твори. Поступово мова фула стає інструментом культурної творчості. Перехід у літературі на рідну мову сприяв розвитку національної свідомості фульбе. Тексти міфології фульбе:

– «Кумен» (божество, головний дух стада) – стосується обряду посвяти в пастухи.
– «Кайдара» (бог золота і знань) – також пов’язаний з ініціацією
– «Лайтере Кодаль» – присвячений Венері, зірці пастухів. Читався під час обряду посвяти у правителі
– «Лоторі» – ритуальний текст. Належить до обрядності пастушого свята Нового року.
– Магічні заклинання на дощечках мочоре. Під час їх виголошення плювали на землю. Це вважалося найдревнішим зразком писемності фульбе. Виготовлення та торгівля такими дощечками приносили немалий дохід.

Міфологічні тексти були прозові і поетичні, проте переважала поетична форма, було багато імпровізацій.
Народні поети розвивали пісню (гімоль, йімре). Це пісня-вірш, котра то декламується, то співається під музичний акомпанемент. Складається з початкової частини (данде – «берег»), -основної частини (майо – «ріка»).

Розвиток пісні порівнюється з течією водного потоку.

Найбагатшою є буколічна поезія. Це – панегірик корові, що характеризується свіжістю, ясністю, яскравою образністю.
Окрім того була: *ритуальна поезія, *любовна лірика, *похоронні елегії, *епічні пісні. З прози варто виділити казки (більшість – про тварин). Малі форми: прислів’я, поговірки, загадки, скоромовки. Оповідання і повісті не було, проте були притчі, речення ,що згодом розвиватимуться у ці жанри. Пісні були похвальні і викривальні. Гострого язика гріотів боялися навіть еміри.

Історична усна традиція, її жанри:

– Історичні перекази
– Хроніки
– Генеалогія

Вони створювались римованою прозою і легко запам’ятовувались.

«Народна література» та «Література книжної аристократії» – це дві культурні традиції, що розвивались окремо одна від одної. Література книжної аристократії була представлена прозаїчними та віршовагими трактатами на богословські, астрономічні, риторичні, юридичні, граматичні теми.

Коли іслам став правлячою релігією фульбе (кінець XVIII – поч.XIX ст.) у літературі з’явилось нове завдання – активна пропаганда мусульманства. Періодизація історії писемної літератури фульбе:

1. Період класиків (вчителів) – кінець XVIII – поч.XIXст.
2. Колоніальний – кінець ХІХ – сер.ХХ ст.
3. Сучасний

Період класиків. Творчість лідерів східних фульбе: реформатора Усмана дан Фодіо, його сина Мохаммеде Белло, брата Абдуллазхи дан Фодіо. Тематика їх творів переважно релігійного змісту, але твори відрізняються за художніми перевагами.

Усман дан Фодіо написав більше 700 віршів (до нас дійшло мало, переважно арабською мовою). Усман писав також і мовою фула та хауса (2 віршовані проповіді): чітка, ясна мова, ораторські прийоми (часті паралелі, повтори) надавали його творам великої пропагандистської сили. Серед них «Світло сердець», «Настанова братам», «Книга про різницю між владою мусульман і владою невірних», «Послання народу Судану». В них критикується релігійно-політична діяльність хаусанських емірів, під владою яких довго були фульбе.

Мохаммед Белло, султан Сокото, вчений. Міг провести весь день на полі бою, а вночі писати літературні твори. Він є істориком джихаду, дає багато відомостей про діяльність свого батька, його релігійні концепції.
Абдуллахи дан Фадіо найталановитіший із західних лідерів джихаду: писав досконалі за формою касиди. Найвідоміше – збірка касид, написаних за час джихаду, «Прикраса листів зібранням деяких з моїх віршів».
Адама (створив місто Адамауа) – поема в честьь Усмана дан Фодіо.

Колоніальний період. Поет Мохаммед Самба (1755-1852), автор релігійно-дидактичної поеми «Джерело вічного щастя», яка поклала початок розвиток фула як літературної мови. Його учень, Т’єрно Саду Дален, автор релігійних творів на арабській мові і поем на мові фула.

Протягом ХІХ ст. народна література і література освіченої верхівки поступово зближуються: дидактична поезія збагачувалась новими жанрами і мотивами. На народну поезію література книжників також мала свій вплив. Фульбська література – одна з найбільших літератур на мові народів Африки.