Літературні стилі і напрями: Моделювання стилю

Листопад 17th, 20124:23 pm

0


Літературні стилі і напрями: Моделювання стилю

Упродовж двох з половиною тисячоліть дефініції стилю хитаються між двома опозиційними полюсами: естетична норма як єдність змісту і форми – відхилення від норми як вираження індивідуальності митця. Очевидно, між обома полюсами мусить існувати закономірна взаємодія, яку й називаємо стилем.

В історичній площині поняття естетичної норми трансформується в поняття літературної традиції – успадкованої поетики, яку митці використовують по-особливому, виражаючи власне світовідчуття. Якщо поетика – це багаторівнева система історично набутих, колективно витворених, спільних для письменників і читачів мистецьких засобів, які має у своєму розпорядженні кожен автор, то стиль– це індивідуально неповторний спосіб використання традиційної палітри поетикальних засобів, своєрідність естетичних уподобань, які зумовлюють творчий вибір митця (чи групи літераторів або літературної епохи). Поетика вивчає літературні стилі як естетично значущі способи творчого використання мистецьких засобів. Стильовими одиницями, за допомогою яких можна виміряти й описати унікальність мистецького феномену, є історично витворені засоби мистецької експресії.

Ще наприкінці XVIII ст. француз Жорж-Луї-Леклерк Бюффон висловив думку, що стала крилатою фраза: “Le style c’est l’homme” («Стиль – це людина»). Порівняльний стильовий аналіз, здійснюваний на різних рівнях поетикальної системи, здатен прояснити читацьке відчуття творчої самобутності письменників.

Окрім індивідуальної творчості, подібною печаттю мистецької унікальності часто позначені і глобальніші явища літературного процесу, тому й говоримо про стилі напрямів та епох. Індивідуальний вибір стильової стратегії та манери викладу відбувається, як правило, у межах панівної літературної традиції.

Наприклад, серед стильових констант реалізму XIX ст. дослідники вказують на «деміургічну» позицію автора на різних рівнях – від способу тлумачення зображуваного до стилістичних особливостей. «Наслідуючи» природу, реалісти ніби уподібнювалися їй, претендували на всезнання й роль абсолютної креаційної сили у створюваному мистецькому світі. А в рамках реалізму як стильового напряму виділяється низка течій. Скажімо, до «флоберівської» стильової течії зараховують письменників зі схожими стильовими ознаками (розвиток оповідної техніки в напрямі максимально об’єктивного авторського викладу, що стало реакцією проти суб’єктивності романтичного мистецтва; вплив позитивізму у трактуванні психологічної проблематики тощо).

Таким чином, стиль – це характерний для літературного явища (окремого твору, творчості письменника, напряму, доби) репертуар стандартних (типових) мистецьких засобів і форм, який розпізнається на тлі традиційної поетики і вирізняє його з-поміж інших явищ.