Методи збору інформації у журналістиці – Частина 3

25 Березня, 20122:30 am

0


Методи збору інформації у журналістиці – Частина 3

Методи збору інформації у журналістиці – Частина 1
Методи збору інформації у журналістиці – Частина 2
Тим паче, що поняття документа сьогодні значно розширилося. Під ним слід розуміти не тільки друковані тексти, зображення, але й величезний масив уже зафіксованої інформації, який можна і сприймати за допомогою сучасних інформаційних технологій. Особливо широкі можливості дає вміле користування Інтернетом,’ який водночас таїть у собі потенційну небезпеку щодо достовірності зафіксованої там інформації.

Документ і сучасні мас-медіа – проблема багатоаспектна. Одна справа, коли журналіст звертається до документа як джерела фактів, цифр, свідчень, інша – коли звертаються до документа для характеристики певної особи. Нерідко документ є висхідним моментом у процесі зародження нової теми, проблеми. Таких прикладів безліч.

Окремо слід звернути увагу на те, що документ може виконувати функцію самостійного журналістського твору. Двадцятий вік сповнений подіями і явищами такого драматичного, трагічного звучання, що з ними не може зрівнятися журналістський і художній твір. Може найпереконливішими публікаціями проти тоталітарного режиму були і досі залишаються самі документи, починаючи від оприлюднення маловідомих чи приховуваних творів Маркса, Леніна і закінчуючи вироками судів, промовами на них підсудних. Документи про голодомор в Україні, про винищення у 1937 році, якраз до 20-річчя Жовтневої революції, цвіту української інтелігенції, про масові захоронення закатованих мільйонів людей, як і. подвиги стійких борців проти тиранії ще довго не сходитимуть зі сторінок преси та з ефіру. Це підтверджує популярна передача Анатолія Стрєляного “Росія вчора, сьогодні, завтра” на російській «Свободі», чимало книг та фільмів.

Отже, документальні дані є важливими, іноді навіть основними (особливо, коли йдеться про виступи на теми історії) джерелами журналістської інформації. Тобто робота над документами майже завжди супроводжує журналістський пошук. Прибувши на новий для нього об’єкт, досвідчений журналіст здебільшого починає роботу не із розмов з потрібними людьми, а із. знайомства з документами, якщо такі є, зрозуміло. Іноді виникає потреба ознайомитися з документами у процесі збору матеріалу чи після його закінчення. Але завжди слід дотримуватись елементарної культури праці. Потрібні факти необхідно точно і чітко виписувати, вказуючи джерело. Все це знадобиться у роботі і допоможе заощадити час.

І, нарешті, про найбільш поширений метод збору інформації -інтерв’ю. Дехто з дослідників вважає, що цей метод дає близько 80% потрібної журналістської інформації. Розуміючи відносність цієї цифри, не можна не визнати, що з огляду на оперативність ЗМІ, розмова із людьми, учасниками поточних подій, є все-таки вирішальним джерелом найновішої інформації.

Йдеться не про інтерв’ю як жанр, а про інтерв’ю як метод збору інформації для виступу в будь-якому жанрі журналістики, а також збору інформації в соціології, психології та інших науках. Причому в журналістиці інтерв’ю – здебільшого розмова двох чи кількох осіб, у процесі якої і суб’єкт дослідження (інтерв’юер), і об’єкт дослідження (інтерв’юйований) можуть взаємно обмінюватись думками при домінуючій активності першого. Інтерв’ю в соціології, соціальній психології характеризується стабільнішим розподілом ролей: інтерв’юер запитує, інтерв’юйований – тільки відповідає. В науці воно взагалі обезособлене максимально, усереднене, позбавлене індивідуального. У журналістиці певне значення має не тільки зміст розмови, а й особистість співрозмовника, його неповторність, особливо тоді, коли автор збирається писати есе, нарис, політичний портрет, навіть статтю.

Процес розмови, хоч нерідко він триває порівняно недовго, можна умовно розділити на ряд елементів, включаючи підготовку до розмови, саму розмову, а також розшифрування і осмислення інформації.

До інтерв’ю, як і до будь-якого завдання, треба готуватись. Підготовку здебільшого ділять на загальну, конкретну і психологічну. Під загальною прийнято розуміти ерудицію, знання, обізнаність із життям, його проблемами. Словом, до першого і всіх наступних інтерв’ю журналіст готується все життя. Вивчення тих чи інших наук, спілкування з людьми, читання літератури, зокрема і спеціальної – все це ота загальна підготовка до інтерв’ю, тобто професійної розмови з людьми. З кожною черговою розмовою журналіст набуває досвіду, навиків, але для того, щоб провести перше інтерв’ю і не зазнати повного фіаско (воно рідко буває блискучим), треба мати відповідний первісний запас інтелектуальної міцності, який набувається на студентській лаві і тоді, коли молода людина проходить свої життєві університети.

Іншими словами, щоб успішно розмовляти з іншими людьми, треба самому стати особистістю, інтелігентом. Все це набувається поступово. І загальний розвиток, ерудиція, і професійні знання, знання особливостей журналістської праці, її психології, і розуміння людини, і спеціальні знання з різних ділянок життя, про які розповідатиме журналіст, – все це дається людині в результаті освіти і самоосвіти.

Особливо багато суперечливих думок висловлюється з приводу обізнаності у спеціальних питаннях, тобто проблемах економіки, політики, науки, культури. Добре було б, щоб журналіст був ознайомлений з ними на рівні спеціаліста. Але досягти цього у кожному конкретному випадку практично неможливо, зважаючи на специфіку журналістської професії з її орієнтацією на універсалізм. Та й не завжди в цьому є потреба. Адже журналіст має справу з громадською думкою, буденною свідомістю. Тому, мабуть, слід погодитися з тими авторами, які вважають передумовою успішного проведення розмови наявність у журналіста певного знання предмета, але ці знання дещо інші, порівнюючи зі спеціальними. Вони повинні бути більш широкими, щоб зрозуміти головні тенденції, закономірності, характерні зміни, новизну явища.

Цікаво зазначити, що намагання самих журналістів окреслити специфіку і характер власне мас-медійної інформації якимось дивовижним чином збігаються із розумінням цього феномена інтелектуалами, далекими від журналістики. Відомий російський геолог, член-кореспондент Академії наук так визначив характер цих знань: “…Знання добрих журналістів, за моїми спостереженнями, не стільки енциклопедичні (все знати неможливо), скільки більш філософічні чи що… Такі журналісти вміють аналізувати, узагальнювати, простежувати тенденції розвитку ідей і розробок, виділяють соціальні аспекти у проблемах…”.

Для початкуючого журналіста важливе значення має конкретна підготовка до інтерв’ю. Вона, як свідчить практика і підтверджують наукові узагальнення, передбачає визначення мети, попереднє вивчення предмета розмови, продумування запитань, а також погодження організаційних питань, пов’язаних з місцем, часом, умовами зустрічі, інші подробиці.

Майже кожен досвідчений журналіст може розповісти про невдачі, спричинені саме непідготовленістю до інтерв’ю. Один, не продумавши завдання, не зміг поставити жодного суттєвого питання і повертався ні з чим. Інший, не розуміючи суті справи, розгубився на об’єкті і ганебно утік. Ще інший ставив багато запитань, сумлінно записував відповіді, а, повернувшись в редакцію, зрозумів, що зібрана квазіінформація нікому не потрібна і на її основі можна у ліпшому випадку написати хіба замітку.

Знайомство з предметом майбутньої розмови слід починати з довідників, посібників, спеціальної, якщо це можливо, літератури, виступів на цю тему досвідчених журналістів, із людьми знаючими, спеціалістами. Неоціненну допомогу в багатьох випадках може надати журналістові сьогодні всезнаючий Інтернет. Допомогти молодим журналістам можуть їх старші колеги-наставники, які є майже у кожній редакції і які, як звичайно, інструктують початківців, скажімо, практикантів.

Методи збору інформації у журналістиці – Частина 4

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.