Методи збору інформації у журналістиці

Березень 25th, 20122:32 am

0


Методи збору інформації у журналістиці

Як зазначалось, джерелом інформації в журналістиці є об’єктивна реальність. Вивчення фактів, їх осмислення – постійна справа журналіста. Тому нам важливо з’ясувати не тільки суперечливу природу фактів, їх джерела, але й способи здобування, вивчення інформації з метою її осмислення та передачі відповідній аудиторії.

Вміння шукати, опрацьовувати інформацію – частина журналістського професіоналізму, яка з огляду на різні причини е особливо актуальною сьогодні. Відкритість суспільства, до якого дорога виявилась такою важкою, потребує певної налаштованості на інформацію, особливого способу існування у світі сучасної інформації. Навіть досвідчені, талановиті журналісти скаржаться на те. що доводиться вчитись журналістики майже з нуля. Подейкують, що солідні зарубіжні інформаційні агентства, телерадіокорпорації воліють брати на роботу не випускників радянських журфаків, а людей, не зв’язаних до цього із журналістикою.

Були часи, коли інформація відповідним чином оброблялась, була доступною газетяреві у готовому, так би мовити, відредагованому вигляді. Кращі журналісти шукали фарби, деталі, якісь особливі моменти із життя тих. про кого збирались писати. Розслідувати, здобувати інформацію не було особливої потреби. Як висловився один з відомих російських журналістів, “нас не вчать бути журналістом. Вчать лише писати замітки. Та не це головне – упакувати інформацію і в результаті наші матеріали – мінімум інформації і максимум слів”.

Отже, мова повинна йти про виховання у початкуючих журналістів націленості на нову і цікаву інформацію, певну професійну натренованість, своєрідний внутрішній стан людини. Інформаційність журналістики, жорстка конкурентна боротьба породжують низку етичних проблем. Журналісти, скажімо, задумуються над тим, чим відрізняються інформатори, яких бажано мати репортерові у різних відомствах і організаціях, від донощиків. У двері української журналістики достукується і практикована у світі плата редакцій за отриману дефіцитну інформацію. Дехто вважає, що вона цілком можлива, інші – категорично проти. Існує реальна небезпека розгубити те цінне і людяне, що було в колишній чесній, демократичній українській журналістиці.

Розуміючи всю складність та індивідуальність роботи журналіста щодо збору, систематизації та осмислення інформації, необхідно все-таки торкнутись загальних, вироблених практикою й осмислених наукою засад цієї праці. Одразу зазначимо, що запропонована методика використовується не тільки і не стільки у журналістиці, скільки в різних сферах наук, насамперед у соціології, економіці, соціальній психології, юриспруденції, історіографії тощо. Саме завдяки цим та іншим наукам проблема методики збору інформації досить обґрунтована.

Прийнято вважати, що є три головні джерела інформації: предметно-оречевлене середовище, документ, людина. Відповідно прийнято традиційно виділяти методи і способи збору інформації: метод спостереження; метод вивчення документів; метод інтерв’ю. Варто виокремити соціологічні методи вивчення інформації.

Метод спостереження – один з найуніверсальніших способів пізнання дійсності у повсякденній практиці, а також у науці, мистецтві і, зрозуміло, журналістиці. На відміну від загального споглядання, метод спостереження передбачає певну мету. Спостереження – цілеспрямоване бачення, коли людина “не тільки бачить але й дивиться, не тільки чує, але й слухає, а іноді вона не тільки дивиться, але й розглядає, вдивляється, не тільки слухає, але й прислухається, і навіть вслуховується”.

Спостережливість – певною мірою вроджена здатність людини. Вона може бути більшою чи меншою. У незначної частини людей спостережливість стає органічним компонентом їх професійного таланту. Серед них такі творчі сфери діяльності, як наука, мистецтво і, зрозуміло, журналістика. У кожному із цих видів праці виробляються специфічні навики. Одна річ спостережливість фізика-експериментатора, інша – художника чи музиканта. Навіть у таких близьких за характером видах діяльності, як художня література і журналістика, вона багато в чому відмінна. Письменника насамперед приваблюють людські характери, неповторність долі, особливості психологічного стану, фарби і звуки. Журналіст же мусить вміти схопити соціальну сутність явища, він повинен запам’ятовувати і фіксувати цифри, прізвища, назви організацій і багато інших фактологічних моментів, до яких письменник може залишитись байдужим.

Журналіст, як і художник, не знає, як, коли знадобиться йому те чи інше спостереження. Вони закарбовуються у пам’яті, часто мимоволі, і за дивовижними законами асоціації виникають несподівано, переростають в образ, деталь, сюжетний хід, спонукаючи до дальших пошуків. І все ж журналістське спостереження прагматичніше, цілеспрямованіше, особливо, коли пошук супроводжується відповідним задумом. Тоді вже автор не просто спостерігає, а шукає відповідну інформацію, фіксує факти, які знадобляться для, реалізації саме цього задуму. Щось, звичайно, відійде на “про запас”. ч Вміння бачити те, чого не можуть, не вміють побачити і сформулювати інші – неповторна грань літературного таланту. Вона дається від природи, але може вдосконалюватись, розвиватись. Вміння бачити – вміння мислити, тобто вміння на основі окремих^ частинок бачити щось цілісне, вгадувати хід і закономірності подій, робити своєрідні відкриття. Відомо, наприклад, що молодий і тоді чеський журналіст Егон Ервін Кіш у 1913 році на основі спостережень зробив безпомильний висновок про зраду і ув’язнення керівника австро-угорської контррозвідки полковника Редля, який, як виявилось, був завербований російською контррозвідкою. У процесі спостереження беруть участь не тільки очі й вуха, але й аналітичний розум, життєвий практичний досвід.

У творчій практиці, а відтак і в наукових дослідженнях прийнято розрізняти відкрите і приховане спостереження. У першому випадку люди, співрозмовники, учасники тієї чи іншої події знають, що за ними спостерігають, що їх вивчають. У практиці сучасної журналістики це найбільш поширений спосіб спостереження, регламентований в Україні законами “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” та іншими документами.

Іноді виникають ситуації, особливо у виступах на так звані конфліктні теми, коли журналіст не повідомляє про свою присутність. Такий вид спостереження називають прихованим. Оскільки в існуючих законах про ЗМІ такий спосіб спостереження юридичне не передбачений, журналіст у такій ситуації повинен поводитись обережно і тактовно. ,

Характерний випадок з практики. Гарно вдягнутий молодик тицьнув у руки журналіста Павла Бука папірець з пропозицією попрацювати “без обмежень у заробітку”. Останнього пропозиція зацікавила. Він іде на співбесіду і довідується про цікаві речі. Фірма, виявляється, набирає агентів для реалізації харчових додатків та різних видів косметики. За кожним з неофітів закріплюється “наставник”, який отримуватиме половину прибутку від продажу продукції, а сам новоспечений агент – 25%. І коли головний персонаж розповіді Олег підійшов до автора майбутнього репортажу з пропозицією почати “працювати разом”, журналіст зізнався, що, зібравши матеріал для статті, своє завдання вже виконав. Реакція була зрозумілою: “На моє “всього найкращого” не відповів нічого, зате через кілька секунд досить голосно видав на прощання тираду, оприлюднити яку не зовсім зручно… “‘.

У цьому випадку порушення закону не буде. Журналіст просто скористався ситуацією і не відрекомендувався як представник ЗМІ. Його, зрештою, ніхто про це не питав, і він “відкрився” лише після того, як зібрав потрібну інформацію.

Методи збору інформації у журналістиці – Частина 1
Методи збору інформації у журналістиці – Частина 2
Методи збору інформації у журналістиці – Частина 3

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.