Методика організації формування навичок і розвитку вмінь аудіювання у студентів другого курсу

Лютий 25th, 20125:37 am

0


Методика організації формування навичок і розвитку вмінь аудіювання у студентів другого курсу

Нижче наведено частину дослідження “Контроль рівня сформованості у студентів другого курсу вмінь удіювання“. За цим посиланням ви зможете знайти детальний опис роботи і список джерел.

Методика організації формування навичок і розвитку вмінь аудіювання у студентів другого курсу

Завдання підготовчого факультету (початковий і середній етапи) – навчити студентів розуміти лексико-граматичний матеріал, який вивчається та вже був у досвіді учнів, і адекватно співвідносити його з предметами реальної дійсності, які називаються.

На початковому етапі навчання спрямоване на оволодіння рівнями аудіювання – розрізнення фонем, пізнавання слів, розпізнавання інтонацій, розуміння змісту вислову. Від того, як пізнаватимуться елементи, що складають потік мовлення, залежить правильність і точність розуміння. Уся робота на цьому етапі спрямована на багаторазовий повтор лексико-граматичного матеріалу, тому навчання протікає в умовах майже безперервного зворотного зв’язку [7, с. 58].

Основне місце на цьому етапі займають звукові посібники, основна вимога до яких полягає в тому, щоб витримати співвідношення тривалості стимулів, пауз, а також темпу мови диктора. Експериментальними дослідженнями встановлено [4, с. 43], що оптимальна тривалість стимулу складає 8–10 слів (4–6 секунд звучання), тривалість пауз для виконання завдання в 1,5 рази більше звучання стимулу (на початку роботи у два і навіть у два з половиною рази), а темп мови диктора відповідає середньому темпу носіїв мови (4–5 складів/сек).

Вправи, які виконуються на цьому етапі, поділяють на тренувальні й комунікативні.

Тренувальні вправи мають декілька типів, а саме:

1) прослуховування мікровисловів. Їх методичне завдання – формування мовнорухових операцій, які пов’язані з внутрішнім промовлянням;

2) повторення окремих елементів (звуків, інтонаційних зразків, слів і словосполучень) у паузи, звірення їх із правильними мовними діями. Вправи виконуються за двокомпонентною схемою (стимул – пауза для відповідної реакції) або трикомпонентною (стимул – пауза для відповідної реакції – ключ). Методичне завдання – становлення мовнорухових навичок з елементами самоконтролю, які забезпечуються внутрішнім зворотним зв’язком (студент – дія – студент);

3) виконання вправ на закріплення лексико-граматичного матеріалу за чотирьохкомпонентною схемою (стимул – пауза для відповідної реакції – ключ – пауза для виправлення або повторення правильно зробленої вправи).

Методичне завдання – розуміння й відтворення лексики, яка входить до складу потенційного словника.

Комунікативні вправи у звукозаписі виконуються після того, як студенти досягають усвідомлення мовних правил. Методичне завдання цих вправ полягає в тому, щоб переключати увагу студента з форми на зміст. У цих вправах мовне явище, що вивчається, включається в ситуацію, яка вимагає таких типових для реального спілкування форм: питання диктора і відповідь студента, обмін репліками між ними, постановка питання дикторові, перезапит та ін.. Проте в аудиторії не завжди вдається створити потрібні ситуації. Студентові пропонується набір питань на вивченому лексико-граматичному матеріалі, наприклад: «Де ти був учора? Куди ти ходив учора? Де знаходиться банк?». Студентам пропонується поставити ці питання носіям мови. З урахуванням отриманих відповідей студенти складають діалоги та відтворюють їх в аудиторії. Такі ж завдання навчають студентів чути репліки відповідей, що розвиває у них уміння аудіювання, знімає психологічний бар’єр страху мовлення новою мовою, а спілкування здійснюється на реальній потребі розуміння.

На середньому етапі навчання навички й уміння аудіювання розвиваються переважно на матеріалі наукового стилю мовлення. Як одиниця навчання виступає текст за фахом. На основі текстів, що слухають студенти, виконуються наступні вправи: скласти план, відповісти на питання до тексту, записати певну кількість речень із тексту, написати виклад-резюме, сформулювати основну ідею тексту, дати назву тексту, дати повні відповіді на питання, скласти короткий зміст тексту або колективний переказ та ін..

На просунутому етапі (I–III курси) розвиваються уміння аудіювання неадаптованих текстів різних стилів – наукових, розмовних, публіцистичних, художніх. Результатом навчання, з одного боку, виступає розуміння мовлення носіїв мови, а з іншого – формується здатність розуміння на слух навчальних предметів, що формують спеціальність студентів у процесі слухання лекцій, участі в семінарах, колоквіумах, практиці, захисті курсових і дипломних робіт [7, с. 61].

Таким чином, навчальна діяльність студентів, їхні комунікативні потреби визначають основне методичне завдання цього етапу – навчити розуміти зміст лекторського мовлення.

Одиницею навчання лекторського мовлення виступає аудіотекст, тобто закінчене в смисловому відношенні монологічне мовлення, яке побудоване з урахуванням специфічних особливостей наукового тексту. Такий аудіотекст дає можливість використовувати певні засоби подання змісту, лінгвістичні й екстралінгвістичні прийоми встановлення контакту з тими, хто слухає, уведення орієнтирів, опор для розуміння і запам’ятовування інформації, що повідомляється і функціонує в усному мовленні. Робота з аудіотекстом спирається на зорове сприйняття друкарського тексту. Студентам пропонується читати текст з опорою на звукозапис, темп якого визначається видом читання. Результатом читання й аудіювання тексту виступає розуміння його змісту. Аудіотексти доповнюються такими вправами: виділити основну інформацію тексту і підготувати виступ за даною темою; розділити текст на частини і виділити одне – два речення, які передають їх зміст; скласти план у вигляді питань, називних або коротких розповідних речень, що відбивають основні ідеї автора; виступити з тезами за темою та ін. [10, с. 12].

У системі завдань передбачається розвиток тих розумових операцій, які забезпечують процес розуміння і формування мовлення, – аналіз, узагальнення, висновок, розширення інформації, виділення головного, встановлення причинної, тимчасової та інших залежностей, здогадку, порівняння та ін. Ці операції особливо важливі для засвоєння інформації за фахом, специфіка якої пов’язана з абстрактним мисленням.

На просунутому етапі доцільно використовувати кіно- і телефільми різного характеру: документальні, художні, науково-популярні.

Документальні теле- і кінофільми спрямовані на розуміння інформації, що звучить.

Послідовність роботи з таким фільмом може бути такою:

1) тематична екскурсія, пов’язана зі змістом фільму;

2) перегляд фільму і запис нової лексики;

3) виконання лексико-граматичних вправ під час лабораторних занять із мови;

4) повторний перегляд фільму;

5) складання діалогів за змістом фільму;

6) виділення проблемних питань та їх обговорення.

Художні теле- і кінофільми демонструють набір ситуацій, у яких дійові особи здійснюють певні мовленнєві дії. Ці мовленнєві дії є тими зовнішніми зразками, за якими будують свої вислови студенти, а інтонація, міміка, жести допомагають зрозуміти усне мовлення, дикцію носіїв мови, а також формують у студентів швидкість сприйняття мови, що звучить.

Науково-популярні теле- і кінофільми чудово ілюструють зміст аналізованої теми. У них використовуються специфічні засоби передачі інформації, прискорена або сповільнена зйомка, графічне або схематичне моделювання. За допомогою цих засобів ілюструється і доповнюється словесний текст. Дикторський коментар конкретизується зоровим рядом, смислове навантаження розподіляється між зображенням і словом, яке звучить. Увесь фільм у цілому розглядається як єдиний текст, у якому частина інформації передається образотворчо, частина – словесно. Яскравий відеоряд кіно, що супроводжується мовленням, яке вивчається, знімає труднощі аудіювання.

На завершуючому етапі (IV–V курси) уміння аудіювання реалізується в здатності студента брати участь у спілкуванні на професійні теми.

Протягом усіх етапів навчання ведеться цілеспрямована робота з формування механізмів аудіювання [7, с. 65].

Одним із найважливіших механізмів аудіювання є механізм внутрішнього промовляння. Сприймаючи мову, студент за допомогою мовнорухового аналізатора перетворює звукові та зорові образи в артикуляційні. Від того, наскільки вірною буде ця «внутрішня імітація», залежить успішність аудіювання. Для розвитку внутрішнього промовляння рекомендують наступні вправи: повторити про себе почуте слово і вимовити заданий звук, виділити слова з певним суфіксом, повторити про себе почуте речення і назвати головні члени речення або обставинні конструкції та ін..

Отже, оволодіння аудіюванням як видом мовленнєвої діяльності, повинно забезпечувати успішний процес комунікації, розвивати уміння учнів говорити і розуміти іноземну мову, так як цей процес складний, то необхідно приділяти більшу увагу даній процедурі. Необхідно підвищити мотивацію у студентів до розуміння іноземної мови на слух. Передумови удосконалювання процесу навчання аудіювання є такі: організація навчання аудіювання на різних етапах, постановка методичного завдання для кожного з етапів навчання та організація мовного матеріалу, спрямованого на сприйняття і розуміння усного мовлення.