Міфологія Древнього Ірану

Жовтень 17th, 20123:51 pm

0


Міфологія Древнього Ірану

Іран – країна давньої та високорозвиненої цивілізації. Ще за 30 століть до Р.Х. тут було створено власну писемність і оригінальну культуру, що вдосконалювалася протягом кількох тисячоліть. Іранські племена заселяли великі території Євразії – від Гіндукушу до Північного Причорномор’я. Іранцями називали населення Мідії та Персії.

У давні часи предки іранців і індійців-індоаріїв складали один народ, який називали протоіндоіранцями. Вони – гілка індоєвропейської сім’ї. В ту епоху культ, як правило, був більш стійким, ніж релігійні уявлення. Основні об’єкти зороастрійського культу (вода і вогонь) сьогодні ті ж, що і в пастухів кам’яного віку. Вода для протоіранців відігравала найважливішу роль. Вони ототожнювали воду з богинями (Апас), молились і здійснювали їй возлиття – “заотра” (приношення, жертвоприношення). Число три було святим для протоіранців; і тепер воно є організуючим началом у багатьох обрядах зороастризму.

Три складові частини возлиття символізують царство рослин і тварин, напоєних водою. Це возлиття в свою чергу, повинно повернути цим царствам ту життєву силу, яку вони віддали, щоб зберегти їх чистими і корисними.

Вогонь, як другий об’єкт культу, був істотним для жителів степів. Він був джерелом тепла, на ньому готували їжу, його старались ніколи не згасити. Культ вічного вогню був розповсюджений серед індоєвропейців, які бачили щось божественне в полум’ї. Зороастрійці називали його Атар, а брахмани – Агні. Вони також здійснювали приношення з трьох елементів і вогню, які складались з сухого чистого дерева, благого і невеликої кількості тваринного жиру. Приношення вогню і води складали основу повсякденних богослужінь (у індоарійців –Яждна, у іранців – Ясна )
Одним з провідних релігійно-філософських учень Стародавнього Ірану, як припускають, в VI ст. до Р.Х. став зороастризм. Основні його положення викладено у священній збірці книг – Авесті, що складається з кількох частин і є зведенням законів, приписів, заклинань та молитов. Найдавнішою частиною Авести є Гати – збірка із 17 молитов. Їх автором вважають самого реформатора давніх іранських культів і засновника “вогнепоклонницької” релігійної культури – давньоіранського релігійного вчителя Заратустру (Заратуштру, Зороастра).

Згідно з його вченням, єдиним всемогутнім і всюдисущим богом добра, носієм світла, життя та правди є Ахурамазда (Ормузда). Він існував до створення світу та був його творцем. Споконвічно поряд з ним існував і дух зла – Ангро-Манью (Агріман), який уособлює морок, смерть і разом з підопічними злими духами – девами – чинить зло світові та людям. Ахурамазда ж постійно бореться з ним. Людину створив Ахурамазда, але вона вільна обирати між добром і злом, тому може піддаватися впливам духів зла. Своїми діями, думками та словами людина повинна боротися проти Ангро-Манью і девів.
Релігійна система стародавніх іранців складалася в стороні від головних центрів близькосхідної цивілізації і за характером помітно відрізнялася від релігійних уявлень Давнього Єгипту чи Месопотамії. Зороастрійський культ незмінний впродовж десятків століть і до сьогодні зберігся у послідовників зороастризму – парсів. Зороастрійська релігія з її культово-обрядовою традицією та практикою складає унікальний феномен в контексті релігійних, суспільних та соціальних явищ.

В Європі лише в XVIIIст. стало відомо, що у парсів збереглися давні священні книги іранців. Авеста є не тільки літературним здобутком іраномовних народів, а ще й священною книгою зороастрійців. Найпізніша частина Авести – Бундегеш – легендарна історія про засновника релігії Заратустру і його пророцтва про кінець світу. Вважається, що батьківщиною Авести є Північно-східний Іран, Бактрія, (тепер територія Афганістану і Таджикистану).

Гати за формою та змістом відрізняються від інших частин Авести. Вони складені у віршованій формі і є проповідями самого Зороастра. Тут він виступає як реальна особа, жрець і людина, яка страждає через те, що тривалий час не має послідовників, стикається з великими труднощами в розповсюдженні релігії та терпить гоніння у себе на батьківщині.
Тільки в Молодшій Авесті, найбільшій за обсягом, Зороастр постає вже легендарним героєм з чудотворними надлюдськими рисами. Тут Ахурамазда доручає Заратустрі оновити релігію. Він проводить кардинальну реформу, проголосивши віру тільки в Ахурамазду та його кінцеву перемогу, відкидає частину племінних богів-девів. В книгах Авести збереглися незначні залишки давнього культу природи зі значно більш пізньою релігійно-філософською ідеологією майже богословського змісту.

З 21 книги Авести відомо про особливу турботу про вогонь, воду та інші стихії, дозвіл лікувати хворих надавався лише тим лікарям, які досягли майстерності та інше. В той же час там є сюжети міфології, космологічні та географічні уявлення зороастрійців.

У першому фаргарді (главі)Вендідат говориться про створення світу Ахурамаздою і наводиться географічний опис країн, де сповіщали зороастризм.
В другому фаргарді викладена легенда про “Йіму сяючого” – мудрого правителя, за правління якого люди близько 900 років благоденствували. Однак Йіму бог Ахурамазда попереджає про підступ Ангра-Манью, в результаті чого землю відвідає “люта, смертоносна зима, випадуть рясні сніги, а коли вони розтануть, вода затопить увесь світ”. Ахурамазда наказує Йімі спорудити вар (притулок, огорожу) з житлом для людей і худоби, щоб захистити все живе на землі від зими і холоду. Йіма виконує наказ Ахурамазди і рятує всю живність на землі. Постать Йіми була продовженням протоіранського божества підземного царства мертвих з аналогічним ім’ям. А оповідь про всесвітній потоп відображена і в християнській історії про Ноя.

Як головний засіб боротьби людей із силами зла у Вендідаті вказується на заняття землеробством, скотарством і прагнення до збільшення матеріальних благ: “Хто сіє збіжжя, той сіє праведність”.
Третій фаргарді цікавий тим, що в ньому заперечується аскетизм, що позбавляє людину сил в боротьбі зі злими духами.

Давньоіранська культура вплинула на розвиток світової культури. Її релігійні вчення сприяли розробці філософських поглядів античного світу, виникненню есхатологічних учень у християнстві й ісламі.