Міжродові форми у літературі Романтизму

24 Жовтня, 20129:59 am

0


Міжродові форми у літературі Романтизму

У цьому ракурсі на особливу увагу заслуговують специфічні міжродові утворення. Першим слід тут згадати жанри ліро-епічної і драматичної поеми, в яких синтезуються: лірика і епіка – в першому із цих жанрових утворень, лірика і драма – в другому. Вони набувають поширення в різних країнах і входять до провідних у літературі зрілого романтизму; згадаймо хоча б такі твори: Байрона „Паломництво Чайльд-Гарольда”, „Манфред” і „Каїн”, Шеллі „Повстання Ісламу” „Звільнений Прометей”, Гейне „Німеччина. Зимова казка”, Міцкевича „Конрад Валленрод” і „Дзяди”, Лермонтова „Демон” і „Мцирі”, Шевченка „Гайдамаків” та ін.

У поемі взагалі надзвичайно розрісся епічний план, бо письменників, до прикладу, Дж. Байрона, П. Б. Шеллі хвилює все, що відбувалось і відбувається у світі. Одночасно вводиться як рівноправний ліричний план із ліричним героєм, що отримав право на саморозкриття, прояв всіх своїх поглядів, вияв власного розв’язання моральних, суспільних, філософських проблем, з яких головними є: проблема свободи особистості та суспільства, неприпустимість чи умови припустимості насилля у боротьбі зі злом, історична еволюція людства і „вічні” почуття.

Поема „Німеччина. Зимова казка” Генріха Гейне.

У творчості Байрона усталюються нові жанрові різновиди поеми: ліро-епічна поема (Байрон „Паломництво Чайльд-Гарольда”), драматична поема (Байрон цикл „Східних поем” 1813-1816рр.); філософська драма (Байрон „Каїн”, „Манфред”).

Іншим ліро-епічним жанром, розквіт якого припадає на епоху романтизму, пов’язаний із захопленням фольклором є балада. Балада відповідала світовідчуттю романтиків своєю первинною будовою за найвищими точками напруги, як правило, трагічної, із пропусками психологічної мотивації, створенням особливої атмосфери, яка викликає читача на „співавторство”, передусім емоційне; можливістю відобразити трагізм епохи через трагедію особистості.

Збірка „Ліричні балади”, що об’єднувала під однією обкладинкою вірші Вільяма Вордсворта і Семюеля Колріджа, були практичним втіленням їх теорії поезії. До другого видання балад Вордсворт написав передмову, яка і справді була теоретичним маніфестом англійського романтизму.

Окрім названих, авторами романтичної балади були також Р. Сауті (Англія), Г.Гейне (Німеччина), В.Гюго (Форанція), А. Міцкевича (Польща), О. Пушкін (Росія), П. Гулак-Атремовський, Т. Шевченко (Україна) та ін.

Народна балада (НБ) та літературна балада (ЛБ) на західноєвропейському та слов’янському ґрунті мають відмінності у своєму походженні. У фольклорі західноєвропейських народів з ХІІ ст. існували пісенні твори, які називалися баладами; на слов’янському термінологічному ґрунті цей термін з’явився лише у ХІХ ст., ним спочатку називали літературні твори, а потім – фольклорні, які первісно були ліро-епічними піснями, що доволі пізно, тільки у ХІХ ст., виділилися в окремий жанр фольклору, який з часом розширювався і доповнювався. І все ж спільним у всіх є органічне поєднання епіки, лірики і драми (з можливою домінантою одного чи двох чинників залежно від інтенцій автора) та наявність конфлікту.