Моральна відповідальність журналістів за створення привабливого образу України в аудіовізуальних ЗМІ – Частина 3

Квітень 14th, 20122:57 am

0


Моральна відповідальність журналістів за створення привабливого образу України в аудіовізуальних ЗМІ – Частина 3

Моральна відповідальність журналістів за створення привабливого образу України в аудіовізуальних ЗМІ – Частина 1
Моральна відповідальність журналістів за створення привабливого образу України в аудіовізуальних ЗМІ – Частина 2

Національно свідомий журналіст – духовно незалежна особистість, котра пізнає себе і свій народ критично, з високою мірою вимогливості – має зайняти свою соціально-світоглядну позицію, засвоїти, що обрав важкий і не завжди вдячний шлях і цей вибір потребує високого фахового рівня, організованості, дисципліни, щоденної нелегкої праці над собою, бо служіння національній ідеї потребує злиття воєдино себе, натхнення і надзавдання.

Сьогодні спостерігається явне омолодження працівників телебачення і радіо Запорізької області. Найбільш активна і перспективна молодь у пошуках кращої долі емігрує до Києва, Москви, природно, що регіональні ЗМІ бідніють. Натомість серед нового покоління працівників з’явилося немало випадкових, неосвічених людей, без теоретичних знань, практичного досвіду в галузі телерадіомовлення, далеких від норм професійної етики. Особливо це стосується ді-джеїв – тінейджерів, які повинні мати уяву про деонтологічні принципи й норми. Деонтологія (від грец. deon – потрібне, необхідне і logos – вчення) – галузь знань про етичні принципи поведінки, професійні обов’язки, моральні вимоги журналіста.

Для подолання аматорства, непрофесіоналізму виникла потреба у залученні високопрофесійних і високоморальних журналістів до викладання майбутнім працівникам ефіру теоретичних основ, системи знань. “Щоб вирощувати і формувати практично професіоналів, необхідно, спираючись на власний національний досвід, навчаючись на зразках якісної західної журналістики, моделювати еталони журналістської майстерності, ставлячи на перший план компетентність, здатність журналіста проникати в суть життєвих проблем, моральність, мужність і вміння говорити правду. Здавалось би, назавжди відійшло в минуле тлумачення літературної майстерності як сукупності жанрово-композиційних та мовно-стилістичних прийомів донесення інформації, оскільки воно випливало із ролі журналіста як підручного, здатного популяризувати і розмежовувати віджилі догмати” [4, 18].

Працівникам телебачення, радіо треба дбати про підвищення власного фахового рівня з українознавчих дисциплін, із мови. Наприклад, на радіо “Запоріжжя” національно свідомий українець головний режисер Віктор Фоменко запровадив українознавчі студії для ді-джеїв, де учив як вплітати стародавні звичаї в сьогодення, як пояснювати слухачам позитивні сторони традицій, а не шукати їх в інших культурах.
Так, напередодні Різдва Христового колектив віднайшов відповіді на запитання, які нерідко ставить молодіжна аудиторія:
– Невже українці – це жебраки, які ходять старцями до чужих людей?
– Чи є українці нахабами, які вимагають у ґазди: “Ковбаса не така, дайте, дядьку п’ятака!”, “Не даси ковбасу, тобі хату рознесу!”
Віктор Павлович пояснював, що в селах майже всі знають один одного, тому діти ходять на Різдво до рідних, хрещених батьків; що довгими зимовими вечорами молодь готувала маленькі спектаклі для кожної родини і за це одержувала подарунки; а гроші брав до рук тільки один чоловік, збираючи їх на ремонт церкви, школи, інші потреби громади. Крім того ді-джеї самі вивчили красиві колядки та щедрівки.
Такі обговорення актуальні в Запорізькому регіоні, але коли посаду головного режисера обійняла індиферентна до національних питань людина, радіо “Запоріжжя” почало пропагувати відзначення чужих свят, наприклад: пишно відзначили “Хелоувін” з призами, прямим ефіром, але 19 грудня Святого Миколая не було згадано.

Всі ці питання важко розв’язати самотужки, бо не завжди журналісти мають необхідні знання, потрібну літературу, тому вищі навчальні заклади, “Просвіта” повинні допомогти організацією лекцій, курсами перевишколу, а держава повинна подбати про регулярне підвищення фахового рівня працівників регіонального радіо, телебачення.

Варто зазначити, що вихованням еліти, інтелекту нації мають опікуватися державні канали, бо інтелектуальні програми потребують високої професійної підготовки журналістів, системності роботи і відповідальності. Відомо, що чим розумніша передача, тим менше аудиторія й інтерес рекламодавців, тому держава мусить узяти на себе цей тягар.
Вивчення роботи телерадіожурналістів регіону показало, що навіть за часів конкуренції існує певний континуїтет серед національно свідомих журналістів: так, ведуча спортивних новин на “ТБ-5” Катерина Полякова і ведучий україномовних новин на радіо “Ностальжі” Валерій Козицький, ді-джей радіо “Запоріжжя” Олег Забєлін – учні Ганни Черкаської; вона ж консультант і сценаріст україномовної передачі “Прогноз погоди” на телеканалі “АЛЕКС”.

Кандидати філологічних наук Павло Мірошниченко (ді-джей радіо “Ностальжі”) та Микола Васьків (ведучий авторської програми “Україна incognito” на “АЛЕКСі”) – викладають на факультеті журналістики у державному університеті. Валентина Декусар (ведучий радіо “Ностальжі” і Оксана Гладій (автор і ведучий програми “Мова як море” (ЗДТРК), Ганна Черкаська (автор програм “Історичний календар”, “Забавка Йой” (Запоріжжя-ФМ”) – ведуть практичні заняття на журналістському факультеті гуманітарного університету “ЗІГМУ”.

Отже, говорячи про усвідомлення теле- і радіожурналістами особистої відповідальності за створення позитивного звукового образу України, варто наголосити на тому, що не всі працівники регіонального радіо й телебачення опікуються вихованням української національної самосвідомості молоді, плекають національні ідеали. Держава, вищі навчальні заклади, курси підвищення кваліфікації, товариства “Просвіта” і “Знання” повинні подбати про формування національно свідомих журналістів, ді-джеїв.

Проведений у дослідження аналіз показав, що регіональне телерадіомовлення – важлива інституція у пропаганді національних ідеалів, у формуванні національної свідомості молоді.
З цією метою усі телерадіоканали Запорізького регіону повинні формувати відповідні сітки мовлення в контексті чинного законодавства; подавати державною мовою новини, передачі для дітей та молоді, інтелектуальні ігри, мультфільми, демонструвати україномовні кінофільми.

Необхідна система державного заохочення запровадження україномовного середовища на усіх регіональних телерадіоканалах, україномовні передачі повинні народжуватися в україномовному середовищі, а не бути перекладом з російської мови.

Враховуючи зазначені тенденції телерадіомовлення Запорізького регіону, варто систематизувати сучасний досвід журналістів, чиї передачі формують національну свідомість молоді (М. Васьківа, О. Гладій, П. Мірошниченка, О. Третяченка, Г. Черкаської); узагальнити особливості молодіжної комунікативної методики.

Бажано, щоб товариства “Просвіта”, “Знання” організували проведення лекцій з українознавства, краєзнавства для працівників телебачення та радіо.

Вважаємо за необхідне запровадити періодичні атестації працівників телерадіоорганізацій із видачею довідок (ліцензій) на право професійно займатися журналістикою.

Для формування україномовної національно свідомої журналістики від самих журналістів вимагається розуміння національних цінностей, їхньої системи і смислового наповнення, знання цінностей своєї аудиторії, акцентування журналістів на виконання державного замовлення в регіональному ефірі.

Передаючи свій досвід молодим колегам, національно свідомі журналісти повинні звернути увагу на такі моменти:

– поєднання вивчення, дослідження, переосмислення нашого минулого з сучасним світосприйняттям урбанізованого українця;
– ширше використання новітніх технологій у пропаганді урбаністичних форм культури;
– чіткість, однозначність уніфікації національної міфотворчості;
– плекання у молоді культу національних героїв, краси, шляхетності, інтелекту велетів духу в історії державотворення, в науці, культурі.

І.ПЕНЧУК

1. Шевченко Т.: Твори: В 12 т. / К.: Наук. Думка, 1990. – Т. 3: І мертвим, і живим… – С. 254.
2. Мала енциклопедія етнодержавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.Корецького; Відп. ред. Ю.Римаренко. – К.: Довіра: Генеза, 1996. – 942 с.
3. Ольжич О. Цитаделя духа. – Острава, 1991. – 250 с.
4. Здоровега В. Підкрутимо вуса запорізькі // Молодь України. – 2002. – 30 квіт.