Моральна відповідальність журналістів за створення привабливого образу України в аудіовізуальних ЗМІ

Квітень 14th, 20122:59 am

0


Моральна відповідальність журналістів за створення привабливого образу України в аудіовізуальних ЗМІ

Важливим у період розбудови нашої держави в умовах зміни ідейних цінностей та політичних пріоритетів є дослідження створеного на телебаченні та у радіопросторі публіцистичного образу держави, виявлення тенденцій у його становленні. Так, її позитивний імідж здатний відображати національну ідею, консолідувати націю, виховувати повагу своїх громадян до своєї країни і до своєї нації. Він може також сприяти шанобливому ставленню до нашої держави представників інших націй, громадян інших країн, світового співтовариства тощо. І навпаки, негативний образ роз’єднує націю, формує негативне ставлення до держави не тільки у своїх громадян, а й у громадян інших країн.

У російськомовному регіоні України питання особистої відповідальності журналістів – рушій національно свідомого працівника радіо й телебачення.

Щоб робота з виховання національної свідомості молоді була успішною, працівники радіо й телебачення повинні враховувати регіональні особливості, які можна класифікувати за основними характеристиками умов проживання населення (географічними, економічними, технічними) і факторами, які визначають пріоритети місцевого населення (історичні, політичні, релігійні, національні, демографічні). Без регіональної компетентності місцевий журналіст ні авторитету у населення не буде мати, ні високого рейтингу не досягне.

Слід враховувати, що продукція радіо й телебачення сьогодні – це товар рівня духовного наркотику і сучасна молода людина залежна від нього, бо засоби масової інформації гіпнотизують особу настільки, що та втрачає будь-яку волю і проводить біля телеекрану, з радіонавушниками значно більше часу, ніж того вимагають власні потреби в інформуванні та розвагах. Як у випадку з наркотиками, споживач сучасної, звільненої від контролю етики програми, не в змозі реально оцінювати характер її дії на психіку та поведінку. Більше того, людина, “залежна” від телерадіоефіру, продовжує споживати продукцію, навіть розуміючи згубність її впливу. Отже, керуючись принципом “наркотичної” залежності, засобами мас-медіа сьогодні найлегше впливати на психіку людей, підривати їхні культурні норми, здійснювати перерозподіл влади за власним бажанням.

Важливим чинником вдалої маніпуляції є руйнування психологічного захисту людини, а особливо молодої, тих основ, на яких тримається її здатність критично сприймати запропоновану інформацію. Людина жадібно сприймає образи, які продукують телебачення й радіо, для того, щоб захистити себе від інформаційного голоду, а журналісти часом забувають, що боротьба за національну свідомість нелегка й довготривала, і що ця боротьба потребує віри в перемогу, а досвід поразок, присипляє розум, навіює безвихідні почуття. Нерідко молоді журналісти, ді-джеї самі стають “наркотично” залежними від своєї слави, вони припиняють будь-яку роботу із самовдосконалення, вступаючи у фазу стагнації (“зіркової хвороби”).

Інформаційники радіо й телебачення сьогодні не пропонують новини, вони їх формують, створюючи фіктивну реальність, забуваючи, що маніпулювати свідомістю, подаючи тільки позитивні новини – небезпечна фальш. Журналісти, готуючи новини, не завжди добирають їх з позицій державника, скеровуючи свої інтелектуальні операції на формування національних ідеалів, на виховання української національної свідомості. Слухаючи інформаційні добірки, розумієш, що українські новини мають робити українські журналісти, які знають ситуацію, живуть одними проблемами зі своїм народом і не соромляться того.

Руйнівною для виховання національної свідомості є “американізована” журналістика катастроф. Це явище народилося в США, позиціонуючись від дефініції “інформація – товар і тільки товар” і, хоч багато американських журналістів змінюють таке розуміння новин, але деяка частина українських журналістів продовжує їх сліпо мавпувати. Тому журналістика катастроф є популярною на усіх телевізійних та радіоканалах Запоріжжя. Є переконання, що така журналістика породжує катастрофізм свідомості, бо після поразки інформаційної може бути поразка фактична. Звідси випливає, що не варто зациклюватися на показі життя регіону тільки у негативі: катастрофи, страйки, кримінал, адже чим більше негативу лунає у програмах, тим більше бідних і соціально агресивних слухачів ми маємо.
Разом із тим варто пам’ятати, що інформація – носій демократичних, культурологічних засад, тому події життя українців мусять з’являтися частіше на екранах телевізорів, у радіоефірі, показувати їх треба сміливо та цікаво, бо тільки так можна відшукати аналітично мислячих людей, спеціалістів у галузі стратегії бізнесу, економіки, політики, державності, а їх залучення може принести економічний успіх, і тоді не треба буде шукати “трагічних оптимістів”, жертовних патріотів і розв’яжеться проблема плинності кадрів.

Нерідко українські журналісти вдаються до іншої крайності: до розважальної журналістики, до “голлівудизації новин” (за визначенням Дена Резера із американської Сі-Бі-Ес), забуваючи, що низька сенсаційність, банальність, бульварний тон позначаються на моралі молодіжної аудиторії. Працівники українських телерадіоорганізацій мусять згадати Шевченкове: “І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь!” [1, 254]. Неодмінно треба учитися у американських професіоналів оперативності, точності, об’єктивності, уваги і поваги до факту; у німецьких – раціональності, виваженості, лаконічності, ґрунтовності аналізу; у французьких – шарму, легкості, дотепності, вишуканості стилю, тонкого відчуття гумору, але перед мають вести національні надбання – висока оригінальна думка, любов, самопожертва.

Не варто забувати, що не тільки інформативні функції виконує регіональне телебачення та радіо, що саме ці інституції покликані виконувати виховні, просвітницькі функції, формуючи національну свідомість молоді.

Аналіз телепрограм показує, що телеканали ведуть проросійську, а не проукраїнську політику. Так, телекомпанія “АЛЕКС” 18-19 годин на добу демонструє продукцію російських каналів НТВ, ТБС, залишаючи 5-6 годин для власного продукту.

Сьогодні регіональні радіо й телебачення, ігноруючи історію та культуру України, плекають стереотип чужої архаїчності, подаючи народний, історичний календар, узяті з російського Інтернету. Цей шлях найменшого спротиву свідчить про відсутність знань із українознавства, адже є надбання попередніх віків, є безліч книг із українського народознавства (Олекси Воропая, Ксенофонта Сосенка, Павла Чубинського), розроблено сценарії, методичні посібники; свідчить це і про нехить до копіткої роботи, до пошуків. Тому необхідно, щоб щоденно подавалися в Інтернеті варіанти українського народного, історичного календаря, звичаїв, прикмет; щоб на всіх телерадіоканалах переважали українські фольклорні форми у музиці, літературі, а не кантрі чужих країн.
Без сумніву, необхідно зберегти автентичний фольклор, скарби народної літератури, культури, шедеврів класики, але вони не повинні монополізувати термін “українська культура”, бо є складовою частиною цілого, еволюційний розвиток якого триває.

Поряд із тим викликає тривогу той факт, що сьогодні масова українська культура зберігає провінційність, меншовартісність, має схильність до калькування (мавпування), а віковічні етнографічні традиції і цінності української культури не відповідають динамічному, урбаністичному сьогоденню, рідко знаходять відгуки серед молоді. Для виховання національної свідомості українців актуальною є проблема модернізації культури, тому не варто плекати відсталий візуальний образ українця з оселедцем у шароварах, вважаємо за потрібне не глузувати, не кепкувати із національних традицій, а пропускати їх крізь критичне осмислення і шанувати; відкидаючи з минулого штучне, недосконале, треба узяти найцінніше. Пора подавати український фольклор індустріальної людини, щоб сучасна молодь трактувала себе європейцями, але у деяких журналістів “Бажання одягти неньку-Україну за західними викройками в окремих осіб виявляється настільки сильними, що в прокрустове ложе складається навіть історичне минуле, яке безжалісно шматується на догоду ілюзіям, помилкам, чи просто свавіллю” [2, 760 – 761].

Моральна відповідальність журналістів за створення привабливого образу України в аудіовізуальних ЗМІ – Частина 2
Моральна відповідальність журналістів за створення привабливого образу України в аудіовізуальних ЗМІ – Частина 3