Мотив – сюжет

Листопад 2nd, 20128:08 am

0


Мотив – сюжет

Згідно з тематично-сюжетним трактуванням, що було започатковане у фольклористичній компаративістиці (Александр Веселовський, Владімір Пропп та ін.), мотивом уважається елементарний, неподільний складник міфо-казкової фабули (зображеної події), «найпростіша розповідна одиниця». Поєднання таких мотивів творить сюжет (фабулу, чи зображену подію, якщо дотримуватися термінології російських формалістів):

«Сюжет» у трактуванні А.Веселовського – це історія чи зображена подія, що будується шляхом нарощування одного із членів мотиву (а + b перетворюється в а +b1 + b2 + b3) або ж за допомогою додавання мотивів (а + b + с). За Веселовським, основні мотиви відносно стійкі й часто повторювані у світовій літературі (любовний трикутник, зрада – помста), однак про запозичення можна говорити лише тоді, коли на сюжетному рівні спостерігається подібність комбінацій багатьох другорядних мотивів.

У 1920-х роках Владімір Пропп заперечив елементарність мотиву. Узагальнену фразу, яку А.Веселовський називав мотивом, наприклад «Змій викрадає царську доньку», можна, згідно з В.Проппом, розчленувати щонайменше на чотири семантичні елементи: «змій», «викрадення», «донька», «цар». Звернувшись до вивчення інваріантних та варіативних елементів у російських чарівних казках, В.Пропп з’ясував, що дійові особи є змінними, а їхні дії, які дослідник назвав функціями, постійними. Викрадає змій царівну або чорт селянську чи попову доньку – це з погляду композиції не має значення, але комбінація різних змінних творить відмінні сюжети. У фабулах чарівних казок Пропп виявив 31 функцію, як-от викрадення, заборона, порушення заборони, відхід, розшук тощо (Пропп. Морфология сказки). Згодом функціональний підхід до сюжетобудови розповідних текстів був розвинутий до абстрактно-логічного рівня у працях французьких структуралістів Ролана Барта, Цветана Тодорова, Клода Бремона, Альґірдаса Жульєна Ґреймаса.

Борис Томашевський, як і інші дослідники, близькі до формальної школи, вдався до плідного протиставлення тематичного (семантичного) і композиційного (синтаксичного) планів. Учений стверджував, що, розклавши твір на тематичні частини, можна дійти до найдрібніших, неподільних елементів, які змальовують окремі дії, події або речі. «Тема неподільної частини твору називається мотивом». За Б.Томашевським, кожне речення має свій мотив. Притім він ділив мотиви на зв’язані (ті, які під час переказу фабули не можна опускати, не порушивши причинового зв’язку між подіями) і вільні (побічні мотиви, подробиці, які не мають значення для фабули, хоча можуть відігравати важливу роль у сюжеті). Поєднуючись, зв’язані мотиви утворюють тематичний зв’язок – фабулу («сукупність мотивів у їхньому логічному причиново-часовому зв’язку»), а композиційний зв’язок між ними – це сюжет («сукупність тих самих мотивів у тій послідовності і зв’язку, в яких вони дані у творі»). Так, застосувавши тематичний і композиційний підхід, Б. Томашевський розмежував поняття фабула (послідовність зображених подій) і сюжет (послідовність викладу цих подій).