Народність Гормера – Частина 3

15 Жовтня, 20115:11 pm

0


Народність Гормера – Частина 3

Хронологічна несумісність. Епічна розповідь Гомера має своєрідну рису — хронологічну несумісність одночасних подій. Різні події, які відбуваються водночас у різних місцях, зображені Гомером у послідовному порядку.

Оповідь Гомера ніколи не повертається до своєї відправної точки, він знає лише простий, лінійний вимір. Через це зображення паралельних дій у нього й бути не може. Наприклад, у першій пісні «Одіссеї» Афіна у вигляді друга Одіссея Ментора приходить до Телемаха, який з пошаною приймає гостя. У цей час збираються женихи і починають бенкетувати. Після цього Телемах розмовляє з Ментором, у кінці той зникає. Телемах повертається до женихів, починає співати Фемій. Але ж ці нібито послідовні події насправді частково були і паралельними: розмова Телемаха — бенкетування женихів, спів Фемія. У Гомера відсутні «попереджувальні» слова чи вирази, які б готували слухачів сприймати одночасність подій, типу «У той час, як … в іншому місці …» чи якісь подібні.

Хронологічна несумісність властива і зображенню боїв. Битва відбувається на великому полі, але поет ще не в змозі охопити її одним поглядом і дати об’ємну картину великого бою. Якщо ж подібне і трапляється, то виглядає надто поверхово:

Щойно на місці однім наступаючі раті зійшлися, Разом зіткнулися шкіри щитів, і списи, і зусилля Мідянозбройних мужів. Один об один ударялись Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло. Все тут змішалось — і крики звитяжні, і стогони людські Тих, що губили і гинули, й кров’ю земля підпливала.

(«Іл.», VIII, 60-65)

(Як тут не згадати пушкінську «Полтаву» й опис битви зі шведами.) В основному ж битва в Гомера складається з низки двобоїв, про які поет розповідає з послідовною докладністю і в яких прославляє відвагу і військову доблесть ахейців і троянців. Подібний прийом називають ще оповіддю через перелік.

Епічний простір. Незвичайною є сама розповідь поета про події. Повільна, некваплива, вона зачаровує тією наївністю і простотою, з якими Гомер сприймає і передає фантастично-реаль-ний світ героїв і богів. Та звабливість його мистецтва і полягає в тому, що саме ця наївність, ця простота слова Гомерового покоряють і надають можливість відчути справжню насолоду.

Гомер нікуди не поспішає і розповідає про все, що йому підказали міфологія і реальний світ: про земне й олімпійське життя, про шляхетність героїв і не зовсім благородних богів; він примушує цих героїв сперечатися, битися, вершити неймовірні подвиги, виголошувати довгі промови, згадувати цікаві історії… І раптом перериває свою захоплюючу оповідь про них і докладно зупиняється на описі якоїсь речі — дверей, крісла, келиха, меча, щита, застінки тощо — або явища, торкається зовсім інших тем і, лише вичерпавши їх, знову повертається до попередньої. Ніщо не стримує і не зупиняє цю повільно-урочисту розповідь великого поета. Про все він говорить спокійно, докладно, майже ніколи не висловлюючи свого ставлення до зображуваних подій. Ця невимушеність розповіді Гомера, вільність, з якою він переходить до найрізноманітніших тем, і створює те, що називається епічним простором.

Гомер завжди намагається прикрасити свою оповідь численними художніми прийомами: метафорами, порівняннями, повторами, епітетами, докладними описами усього, на чому зупиняється його зір.

Значне місце належить також численним відступам, що уповільнюють розвиток сюжетної лінії. Цей прийом називають ретардацією, він загалом властивий епічному твору і становить його відмітну ознаку.

Найтиповішим зразком подібної ретардації є, наприклад, сцена пізнавання годувальницею Евріклеєю Одіссея по шрамові на коліні. Гомер нічого не говорить спочатку, що трапилось після цього пізнавання, а починає знайомити з самим фактом поранення, тобто заглиблюється в минуле і пригадує нещасливе полювання героя на вепра, це в нього займає 75 рядків («Од.», XIX). Лише після цього він повертається до самого моменту пізнавання. Подібне уповільнення дії відбувається при описах речей, наприклад, щита Ахілла, виготовленого Гефестом (130 рядків — «Іл.», XVIII), лука Одіссея (30 рядків), зворушливої історії свинопаса Евмея (бл. 100 рядків — «Од.», XIV). Зустріч Гектора з Андромахою і сином перетворюється на глибоко драматичну сцену (понад 100 рядків — «Іл.», VI). Подібних прикладів можна навести безліч.

Повільність розповіді Гомера часом різко контрастує з діяннями героїв чи богів. Бойові колісниці шалено мчать на полі бою, герої кидаються уперед і діють блискавично, кораблі летять по морських хвилях, боги миттєво переносяться з Олімпу на землю і навпаки… Гомер же ніколи не прискорює свою розважливу оповідь.

Промови. Греки надзвичайно шанували людей, що володіли ораторським чи поетичним мистецтвом і вважали їх обдарованими самими богами. Так Гомер говорить про Агамемнона, Одіссея, про сліпого співця Демодока.

Гомерові персонажі надзвичайно красномовні, їхні промови часом займають десятки, а то й сотні рядків поем. Вони, як правило, мало схожі одна на одну, в них досить чітко розкривається характер кожного оратора, цим самим вони сприяють його індивідуалізації. Яскравими є промови Ахілла до віщуна Калхаса («Іл.», І), Андромахи до Гектора («Іл.», VI), Пріама до Ахілла («Іл.», XXIV), трьох послів Агамемнона до Ахілла («Іл.», IX). Останні прийшли до Ахілла, щоб передати прохання царя повернутися до війська і вийти в бій, оскільки троянці починають перемагати.

Отже, мета в послів одна, але виконують своє завдання вони по-різному. Промова Одіссея рясніє хитрими переконаннями, розумна й обгрунтована, містить і частину промови Агамемнона, ту, де він обіцяє подарунки Ахіллові і повернення Брізеїди з ще сімома дівчатами (80 рядків). Багатослівний старий Фенікс, вихователь Ахілла, вдається до численних відступів, спогадів, слізливо намагається розчулити героя (170 рядків). А грубуватий і прямий Аякс (Еант), який не звик до лукавства і діє прямолінійно, взагалі вважає за непотрібне переконувати Ахілла, оскільки той

… Диким шаленством свої гордовиті наповнює груди;

Надто жорстокий, він приязні друзів своїх не шанує,

Що на швидких кораблях його нею усі відзначали, —
Серцем безжальний! Навіть і той, в кого брата убили, Винагороду приймає, так само, як батько за сина!

(«Іл.», IX, 629-633)

Лише в кінці свого короткого звернення (18 рядків) він нагадує, що вони «послані людом данайським», а Ахілл посварився з ахейцями.

Кожна промова — це недосконалий, але типовий для того часу зразок ораторського мистецтва, адже тоді ще не було риторики, тобто науки красномовства з її законами, правилами та обмеженнями. Відчувається, що Гомер милується промовцями, їхнім умінням красиво висловлювати свої думки, використовувати чаклунську силу «крилатого слова». Дещо наївні за своєю будовою, твердженнями й висновками, промови посідають важливе місце в тексті поем. Вони завжди урочисті, достатньо переконливі й ґрунтовні, інші герої слухають їх з великою увагою і ніколи не переривають. Більше того, промови переконують героїв, впливають на їхню активність, вчать і примушують діяти. Достатньо було Агамемнону, Гектору, Діомеду, Ахіллу закликати своїх товаришів до сміливості, як у всіх воїнів відразу ж відновлювалися відвага і мужність і вони кидалися в бій:

Гектор, як тільки побачив, що з поля подавсь Агамемнон, Голосом дужим гукати почав до троян і лікійців: «Трої сини і лікійці, й дарданські бійці рукопашні! Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту! Воїн хоробрий пішов, мені ж славу готує велику Зевс велемудрий. Ви ж коней женіть своїх однокопитих Проти могутніх данаїв, щоб славу ще більшу здобути!» Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.

(«Іл.», XI, 284-291)

У поемах Гомера промови виголошуються у найрізноманітніших ситуаціях і людьми, і богами. Навіть починаючи двобій, герой інколи звертається до суперника із загрозливою промовою:

…Еант тоді, син Теламона, Став перед Гектором близько й, йому похваляючись, мовив: «Гекторе, нині, коли ми один проти одного вийшли, Знатимеш ясно, чи є між данаїв ще інші герої, Окрім Ахілла, мужів переборця із лев’ячим серцем. Біля своїх крутобоких човнів мореплавних лежить він, На Агамемнона гнівом палаючи, пастиря люду. Є ще між нами такі, що здатні з тобою зустрітись, Навіть багато ще є. Починай же борню і змагання!» В відповідь Гектор великий сказав йому…
(«Іл.», VII, 224-233)

Отже, промови в Гомера відіграють велику роль. Допомагаючи індивідуалізації образу, вони пожвавлюють розповідь поета, позбавляють його необхідності самому давати оцінку героям чи подіям, сприяють посиленню враження об’єктивності.

Докладність викладу. Невимушена розповідь Гомера має ще одну цікаву особливість: про все він говорить надзвичайно детально. Явища, дії людей, речі військового чи домашнього вжитку незмінно привертають увагу поета. Жоден персонаж чи предмет не залишається поза полем його зору, про кожного він обов’язково щось скаже — більше, менше, але скаже. Безліч героїв з’являється в «Іліаді» для того, щоб тут же загинути. Про кожного Гомер подає короткі відомості. Наприклад, у двобої зустрічаються два суперники. Гомер назве ім’я одного з них (другий уже відомий), ім’я батька, місцевість, звідки він прийшов чи де народився:

… Еант убив Сімоесія, парость Антеміона квітучу; в долину з батьками своїми З Іди зійшовши колись, щоб отари провідать овечі, На берегах Сімоентових мати його породила, Тим-то й назвали його Сімоесієм. Але віддячить За піклування батькам своїм любим не встиг він: коротким Вік його став перед списом великого духом Еанта. Першим він вийшов вперед, і спис йому в груди улучив, В правий сосок: і, пройнявши плече йому, вийшло іззаду Мідяне вістря, й на землю упав він у порох, неначе Той осокір…

(«Іл.», IX, 473-483)

З цієї драматичної сцени двобою можна дізнатися не тільки про ім’я батька Сімоесія, місце його народження, але й про хід поєдинку та причини смерті героя. У цьому і полягала мета поета — через докладність опису зробити сцену наочною. Адже його слухали, а не читали. Традиція епічної творчості греків вимагала, щоб слухачі могли «наочно» уявляти все, про що співав аед. Гомер майстерно добивається такої наочності. Досконалість його описів дає змогу в деталях уявити весь процес дії, зовнішній вигляд якогось предмета.

Речам у поемах Гомера належить особливе місце, вони завжди викликають у поета захоплення. Він наділяє їх епітетами, підкреслюючи їхню красу, довершеність і вишуканість форми, хоч насправді не всі з-поміж них були такими вже сяючими і прекрасними. Чим пояснюється шанобливе ставлення Гомера до речей? Можливо, відповідь слід шукати у слабкому на той час економічному розвиткові самого суспільства, коли людині доводилося все робити самій своїми руками. Не було тоді ще магазинів, де можна було б придбати речі, необхідні для вжитку. Тому Одіссей самотужки ставить стіни опочивальні, робить ліжко, конструює великий пліт, щоб залишити острів Огігію.

Гомер був свідком такої щоденної праці людей — своїх родичів, друзів, знайомих, а може й сам брав у ній участь. Для нього як художника перетворення грудки глини у витончену амфору, якогось шматка деревини в корисну річ або витвір мистецтва ставало маленьким чудом. Для Гомера ці речі були доказом могутності людського розуму, безмежних можливостей умілих рук людини. Показовим є коротенький, але переконливий опис келиха Нестора:

Келих чудовий дала їм, то Нестор привіз його з дому, Золотом весь поцвяхований, мав на собі він чотири Вушка, й при кожнім мов зерна клювали по двійко голубок, З золота кутих; глибокі два дна було в келисі тому, Кожен його по столі ледь-ледь пересунути міг би, Повен вина, та легко старий піднімав його Нестор.

(«Іл.», XI, 632-637)

З великою докладністю змальовує поет зброю, одяг воїнів, жіноче вбрання і туалети Кірки, Гери, Пенелопи, згадуваний уже щит Ахілла, зовнішній вигляд та інтер’єр палаців Менелая та Ал-кіноя, Одіссея (хоч в останнього будівля виявилася досить скромною). Навіть двір раба Евмея з побудованими ним свинарниками поет характеризує як «гарний, великий і просторий».

Трагічне і комічне. Характерною ознакою гомерівських поем є наявність у них яскраво виражених моментів трагічного і комічного. Трагічним для людей стає втручання богів у їхні справи. Боги в поемах з’являються не як миротворці чи посередники в мирних переговорах між двома ворожими таборами, а щоб підбурити їх ще завзятіше знищувати один одного. З допомогою божества один якийсь герой убиває величезну кількість своїх суперників, і божество цим тішиться.

Глибоко трагічним конфліктом постає самий міф про Троянську війну, внаслідок якої гине могутня Троя. І хоч Гомер не показує подій попереднього десятиліття, а також падіння самого міста, драматичного для багатьох переможців повернення з-під Трої, але трагедію багатьох народів, які втратили в цій нещадній війні величезну кількість своїх синів, утілено в «Іліаді» з надзвичайною силою. Не випадково ще вчені античної Греції оцінювали поему як трагедію. Трагічна доля чекає і на багатьох воїнів — ахейців і троянців, серед них є по-справжньому трагічні образи. Передусім це стосується Ахілла, якому вже від народження була рокована рання смерть у разі, якщо він стане героєм. Він знає, що помре у якийсь момент Троянської війни, і це створює навколо нього ореол трагічності. Вона посилюється зображенням його переживань після втрати Брізеїди й Патрокла.

Народність Гормера – Частина 1
Народність Гормера – Частина 2
Народність Гормера – Частина 4