Трагічними постають образи Гектора й Андромахи, які передчувають свою страшну долю. Андромаха оплакує близьку загибель чоловіка і маленького сина. Гектор страждає від того, що в майбутньому не зможе допомагати своїй дружині, на яку чекають рабство і незавидна доля наложниці:

День той настане колись, і Троя священна загине…

Але не так за троян бере мене жаль і турбота…

Скільки за тебе, хтось із міднянозбройних ахеїв Сльозами умивану десь поведе й дня свободи позбавить. Будеш для іншої в Аргосі дальньому ткати на кроснах, Будеш їй воду носить з Мессеїди або з Гіпереї Проти бажання — могутня примусить тебе неминучість.

(«Іл.», VI, 448, 450, 454-458)

Незважаючи на всі свої огидні риси, відсутність симпатій до них з боку слухачів, трагічна доля бенкетуючих женихів не може не викликати співчуття. Наче тварини перед загибеллю, вони інтуїтивно відчувають прихід чогось жахливого і невблаганного, що має обрушитися на них:
… В женихів же Афіна Паллада Сміх розбудила нестримний і всі їм думки помішала. Реготом, мовби чужі, зайшлись у них щелепи дужі, їли сире вони м’ясо криваве, рясними сльозами Повнились очі, — серця-бо їх передчували ридання.

(«Од.», XX, 345-349)

Та якщо женихи лише непевно відчували смерть, їх прямо попереджає про неї провісник Теоклімен. Його слова через мить стануть кривавою правдою:

О жалюгідні! Яке це вас лихо спостигло? Обличчя, Голови ваші й коліна — вам темрява ночі окрила! Стогоном все запалало, всі лиця спливають сльозами! Кров’ю забризкано мури й під стелю сволоки гарні! Сіни вже привидів повні, й подвір’я наповнене ними, В пітьму Ереба вони поспішають. Сонце у небі Зникло раптово — імла лиховісна його огорнула.

(«Од.», XX, 351-357)

Проте в епосі трагічне завжди межує з комічним, рис комізму в поемах також чимало. Насамперед це стосується кола богів, завжди зображуваного Гомером з відтінком прихованої або відкритої іронії. Гумористичними виглядають сцени ревнощів Гери, загрози Зевса здійняти на неї «руки нездоланні», їхнє примирення на подружньому ліжку, зізнання Афіни Одіссеєві у її схильності до хитрощів:

…Я між богами безсмертними славлюсь Розумом гострим і хитрістю вдачі…

(«Од.», XIII, 298-299)

Одверто бурлескною виглядає «велика війна між богами», а по суті звичайна бійка, або сцена викриття Гефестом любовного побачення Афродіти й Ареса.

Зрозуміло, що в «Іліаді», поемі героїчній, комічних епізодів у людському суспільстві значно менше. Наприклад, коли «язикатого без міри» Терсіта Одіссей б’є своїм берлом «по плечах його і по спині», усі воїни сміються. Доволі натуралістичною постає комічна сцена падіння Еанта в багно під час змагань з Одіссеєм, що викликало регіт у присутніх. Часом комізм у Гомера межує з гротеском — згадаймо епізод перебування Одіссея у кіклопа Поліфема або зображення бійки цього ж героя з ненажерливим бродя-гою-боягузом Іром.

Отже, трагічне в поемах «Іліада» та «Одіссея» тісно переплітається з іншими естетичними категоріями — гумором, іронією, сатирою, створюючи неповторний гомерівський художній стиль. До того ж комічні сцени не знижують загального ставлення епічного поета до тієї дійсності, яку він зображує. Характерно, що трагедії людей, їхні горе і страждання, що сповнюють поеми, не вгамовують активність, постійну терплячість і непереборний оптимізм цих людей. «Багатостраждальний» Одіссей (а йому справді довелося багато страждати!) завжди залишається бадьорим, рішучим, упевненим у собі і ніколи не втрачає віри в життя, навіть у найважчі моменти своїх блукань.

Повтори й типові місця. В обох поемах Гомера налічується понад 9250 повторів (повторень) або типових місць (тобто розширених повторів). Вироблені до Гомера традицією пісенної народної творчості, вони визначають неодноразово повторюване, але те ж саме явище природи, якийсь перебіг подій чи дію самої людини. Так, схід сонця поет передає одним постійним рядком — «Щойно з досвітньої мли заясніла Еос розоперста». Герої в нього часто промовляють «крізь огорожу зубів». Уражений списом чи мечем воїн «тяжко гримнув об землю, і пітьма йому очі покрила». Чимось невдоволений герой відповідає, «глянувши спідлоба». Початок бенкету: «Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули».

Подібними короткими формулами Гомер уводить у свою оповідь репліку чи промову героя, що допомагає слухачеві відрізнити мову автора від прямої мови персонажа: «так він промовив», «так він сказав», «скрикнув тоді», «із словом звернувся», «мовивши так», «так він благав», «голосно крикнув», «крикнув з обуренням», «так відповів», «розмову почав», «він запитав» тощо. Усі ці формули-повтори попереджають як про початок, так і про закінчення прямої мови героя і продовження мови поета:

Так, ледве лишачи, вимовив Гектор шоломосяйний:

«Хто ти, з богів найдобріша…»

Відповідаючи, мовив йому Аполлон дальносяжний…

(«Іл.», XV, 346-347, 353)

Поширені повтори, або типові місця, дають змогу слухачам відпочити. Були спроби тлумачити їх як ознаку примітивізму Гомера, але це не так. Аеди, які увібрали в себе народну мудрість і стали її виразниками, не могли не помітити, що, співаючи про все нові й нові події чи подвиги, вони врешті втомлювали слухачів, хоч якими б уважними ті були. Практичний досвід підказав співцям необхідність повторення кількох уже знайомих слухачам рядків про певні події,

аби тимчасово відвернути активну увагу людей, які їх уже чули. Так, у різних піснях «Іліади» герої починають готуватися до бою. Роблять це Менелай, Агамемнон, Одіссей, Патрокл, Гектор, Ахілл та ін. Процес підготовки Гомер передає одними й тими самими словами, заміняючи лише ім’я героя:

Спершу наклав наголінники гарні собі на голінки,

Срібною пряжкою кожен до місця як слід прикріпивши.

Потім і лати міцні прудконогого внука Еака,

Зорями квітчані рясно, на груди свої надягнув він

І через плечі срібноцвяхований меч перевісив,

Кутий із міді, та щит величезний узяв і незламний.

А на могутнє чоло шолом він добрий насунув

З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався.

Взяв ще два списи міцні, що немов приросли до долоні.

(«Іл.», XVI, 131-139)

Подібні ж типові місця подибуємо в описах спорядження корабля, бойової колісниці, численних бенкетів на землі чи Олімпі тощо.

Зародження наукової фантастики? Майже в усіх книгах чи дослідженнях про Гомера відсутні згадки про епізоди, що не можуть не викликати здивування нашого сучасника. Усі вчені обминали їх, вважаючи звичайним казковим елементом, як-от Скілла, Харібда чи якісь інші фантастичні створіння.

Йдеться, зокрема, про сцену відвідання богинею Фетідою, матір’ю Ахілла, оселі бога-коваля Гефеста. Фетіда прийшла до нього просити виготовити для її сина нове бойове спорядження, оскільки попереднє після загибелі Патрокла потрапило до рук Гектора. Почувши про прихід шановної гості, Гефест квапливо облишає роботу:

Біля ковальського міха, спітнілий увесь, метушився Він, поспішаючи двадцять триніжників мідних скінчити, Щоб біля стін поставить в спорядженій добре кімнаті. Ще й золоте коліщатко до кожної ніжки пристроїв, Щоб на зібрання безсмертних самі вони легко в’їжджали І поверталися потім у дім, що очі вбирає.

(«Іл.», XVIII, 372-377)

Із майстерні Гефестові допомагають вийти і дійти до зручного крісла у вітальні такі ж незвичайні, як і триніжники, витвори:

…Поруч із ним поспішали, Наче дівчата живі, дві служниці, із золота куті. Мали і розум у грудях вони, і мову, і силу, І від безсмертних богів усякої праці навчались.

(«Іл.», XVIII, 417-420)

І, нарешті, після бесіди з Фетідою Гефест повертається до своєї кузні, щоб продовжити перервану роботу. Перед цим він дає команду міхам почати працювати, але дотримуватися різного режиму:

Зразу ж міхи скерував на вогонь і звелів працювати. Всі вони разом — аж двадцять було їх — задихали в горна. Різноманітним диханням, щоб сильно вогонь роздувало, Й допомагали то швидше кувати, а то повільніше. Як того волив Гефест, щоб виконать працю найкраще.

(«Іл.», XVIII, 469-473)

В іншому випадку щось подібне вже трапляється у міфі: за наказом Зевса Гефест зліпив жінку Пандору, в яку потім боги вдихнули життя. У поемі Гомера «золоті служниці» не живі створіння, хоч і виконують цілком людську роботу. За сучасними поняттями це досконалі роботи-автомати, що мають і штучний розум, і фізичну силу, і мовний апарат. Про інші роботи-машини — самопересувні триніжники і міхи-автомати із заданим режимом праці — у міфах нічого не згадується.

Або ще один дивний приклад. В «Одіссеї» також розповідається про «розумні» машини. Це кораблі феаків, що не потребують втручання з боку людей і пливуть туди, куди їх спрямовує людська думка. Так може діяти лише найсучасніша досконала комп’ютерна система. Алкіной тільки просить героя назвати своє ім’я і назву рідної землі, куди чудовий корабель його доставить:

Землю свою ти назви, і місто, й народ, щоб свідомо Шлях спрямувати могли кораблі, які плинуть з тобою. На феакійських суднах у нас не буває стерничих, Навіть немає стерна, як на інших то суднах буває, — Наміри й мислі людей вони-бо й самі розуміють, знають усякого люду міста і поля плодоносні, Швидше від інших усіх безодню морську пропливають, млою й туманом густим оповиті. І не бояться Шкоди якої зазнати чи й зовсім загинути в морі.

(«Од.», VIII, 555-563)

Звідки ж ідея подібної автоматичної робототехніки могла з’явитись у Гомера? Мабуть, про це ніколи не дізнатися. Проте самий факт постановки такої проблеми, що буде вирішена лише в далекому для Гомера майбутньому, просто вражає. І дає право зробити висновок, що елементи літературного жанру наукової фантастики з’явилися не в нові часи, а в ранній античності. Це був ще один здобуток талановитого грецького народу.

Поеми Гомера як історичне джерело. «Іліада» та «Одіссея» побудовані на міфі про Троянську війну, але самий міф має історичну основу. Троя, що знаходилася на малоазійському узбережжі біля входу в протоку Геллеспонт (сучасні Дарданелли), існувала вже з III тисячоліття до н. е. Її неодноразово руйнували і спалювали. У кінці XIII ст. до н. е. ахейські племена знову захопили і зруйнували місто. Відомості саме про цю війну і зберегла народна пам’ять, але вже в міфологізованій формі. Тому історичні події та особи тісно переплітаються з міфологічними уявленнями і сюжетами стародавніх греків. На їх основі виникають численні варіанти опису подій Троянської війни, один з яких врешті був закріплений гомерівськими поемами.

Розповідаючи про події цієї війни, Гомер не міг відтворити історичні обставини і реалії тих часів. Писемності ще не було, отже не існувало і якихось документів, що зафіксували б минулі події. Тому за браком даних поет оповідає не про минувшину XIII ст. до н. е., а про свій час, свою епоху. Подібне хронологічне зміщення дає йому можливість із надзвичайною докладністю і правдивістю розкрити всю суперечливість і складність подій та змін, що відбувалися в родовому суспільстві. А разом узяті поеми являють собою справжню грандіозну «енциклопедію давнини», з якої можна дізнатися не тільки про рівень матеріальної культури гомерівського суспільства, але й про його соціальне й духовне життя. Пізніші археологічні розкопки повністю підтвердили цілковиту правдивість Гомера. Адже як справжній художник-реаліст він намагався якнайточніше відобразити свою дійсність. І якщо уважно прочитати поеми, вони розкриють дуже багато цікавих і різних відомостей про його час.

Зокрема, крито-мікенська культура, що досягла свого вищого технічного рівня у середині II тисячоліття до н. е., дістала відображення у творах Гомера. Він згадує «стоградний» і «плодоносний Крит», буйні набіги критян-мореходців на інші країни, критського володаря Міноса, «златобагаті» Мікени. Ряд речей крито-мікенської культури, зокрема пряжка і шолом Одіссея із зубами вепра, величезні щити Гектора й Еанта, згадуваний уже келих Нестора описані поетом з дивовижною точністю.

Аналіз тексту поем показує, що з’явилися вони в період інтенсивної кризи первіснородового суспільства. Риси родового устрою виразно вимальовуються на прикладі родини троянського царя Пріама, який мешкає разом зі своїми п’ятдесятьма синами в спільному палаці. Дуже часто Гомер згадує племена, роди і фрат-рії (тобто родові об’єднання), навіть війська шикуються за цим принципом. Так, старий Нестор радить цареві:

По племенах і родах поділи, Агамемноне, воєводові рід, а племені плем’я нехай помагає. Тільки-но зробиш ти так, і тобі покоряться ахеї.

(«Іл.», VII, 362-364}

Але гомерівські часи — це нова сторінка історії родового суспільства, у ньому вже з’являється приватна власність, зростає особиста ініціатива окремої людини. Вже розпочався процес відчуження общинних земель у приватну власність окремих землеробів:

Так наче двоє мужів, зустрівшись на нивах суміжних, З мірою кожен в руці, про межу сперечаються спільну, Про щонайменший окраєць, щоб поля однаково мати…

(«Іл.», XII, 421-423)

Розклад родового суспільства виявляється і в тому, що в ньому вже формуються соціальні стани. Зокрема, Гомер часто говорить про родову аристократію, про її багатства і постійну похвальбу ними, безперервні бенкетування і нехтування господарськими справами.
Родова община майже не торгувала, бо торгівля перебувала тоді в зародковому стані. Але вже з’явилося рабовласництво, продаж рабів. Свою сумну історію розповідає свинопас Евмей, якого купив батько Одіссея Лаерт. У свою чергу, сам Евмей без дозволу господарів придбав для послуг хлопчика-раба. Одіссей розповідає, як один фінікієць ледве не продав його в рабство, тощо.

І все ж, як свідчить Гомер, однією з основних форм обміну товарами були численні й великі подарунки, які робилися господарями гостям і гостями — господарям. Ці дари були первісною вигідною і примітивною формою торгівлі. Так, Менелай наділяє подарунками Телемаха, цар Алкіной — Одіссея, Агамемнон для замирення з Ахіллом надсилає величезні дари і повертає Брізеїду тощо. Часом обмін уже нагадує торгівлю, як-от коли вино обмінюють на різні товари і навіть на рабів. В одному з епізодів Гомер розповідає про прибуття фінікійського корабля, купці якого цілий рік продавали свої товари, купували грецькі й звозили їх на своє судно:

Двом Атрея синам, Агамемнону та Менелаю, Тисячу мірок вина послав Ясонід у дарунок. Там же черпали вино собі довговолосі ахеї, Хто обмінявши на мідь, а хто за блискуче залізо, Хто за шкуру волячу, а хто і за цілу корову, Хто за невільника навіть…

(«Іл.», VII, 470-475)

З початком торговельних відносин розвивається і ремесло, що досягає досить високого рівня. Гончарі, теслярі, ковалі, ткачі, майстри з обробки золота й срібла, лікарі, співці, провісники з’являються у багатьох піснях обох поем. А з ними — переселенці, наймити, жебраки на кшталт Іра, з якого знущаються женихи. Неодноразово Гомер показує безправність цього нижчого стану населення, і його симпатії на боці злидарів, а не знаті.

Однією з характерних ознак розкладу родового устрою стала поява в ньому рабства. Згідно з докладними описами Гомера, рабство за його часів перебувало ще в зародковій стадії і мало патріархальний характер. Здебільшого рабами були пастухи і домашні слуги, окремі серед них користувалися привілеями. Годувальниця Одіссея Евріклея власне стає членом родини, управителькою і дає поради Пенелопі. Свинопас-раб Евмей навіть господарює самостійно, за відсутності Одіссея будує дім, нові приміщення для свиней, огороджує подвір’я і поводить себе вільним господарем. Він стає другом і наставником героя, і той сприймає поведінку Евмея як щось цілком зрозуміле і нормальне. Тобто рабство перебуває на тому щаблі розвитку, коли господар ще бачить у рабові людину, може сісти з ним обідати за один стіл, разом із ним виконувати якусь важку фізичну працю. Значно пізніше, вже з установленням рабовласництва, стануться зміни у його психіці: раб перетвориться лише на «знаряддя праці, що розмовляє», йому випадуть на долю найважчі роботи (у срібних копальнях греків працювали виключно раби) і повне безправ’я.

Щоправда, і в часи Гомера рабовласник міг суворо розправлятися зі своїми рабами — достатньо пригадати нелюдську розправу Одіссея зі слугою Мелантієм і дванадцятьма служницями, що стали коханками женихів, зрадивши родину свого господаря. З такою ж жорстокістю Ахілл убиває усіх безневинних, захоплених ним у полон родичів Андромахи. Проте різкого розмежування між працею раба і господаря не було. Всі працювали, і ніхто не соромився фізичної праці. Навіть Одіссеїв батько, старенький Лаерт, живучи в «добре збудованому домі» з прибудовами, «де спочивають челядники, їжу їдять і ночують», постійно працював у своєму саду, «пильнував його, трудячись в ньому старанно» («Од.», XXIV, 207). Цікаво, що Гомер уже розумів як позитивні, так і негативні сторони рабства. Рабство було для нього своєрідним мірилом багатства, не випадково Одіссей, змінений Афіною на жебрака, відповідає Антіною:

В мене й челядників досить було, і усього багато, З чим у нас добре живеться і за що нас звуть багачами.

(«Од.», XVII, 422-423)

Але поет вважає працю рабів малопродуктивною. Що найдив-ніше, цю думку висловлює раб Евмей:

Челядь, яка над собою не чує хазяйської влади, Зовсім не квапиться те, що належить їй, вчасно робити, Тож половину від гідності Зевс одбира громовладний У чоловіка, якому дні рабської долі прирік він.

(«Од.», XVII, 320-324)

З поем Гомера можна також дізнатися, що влада басилевса, тобто родового вождя, була вже обмежена: він не міг приймати самостійних рішень. Коли в таборі ахейців почалася моровиця, Ахілл скликає військову раду вождів (буле), яка примушує Агамемнона віддати Хрізеїду батькові. Народні збори общини {агора), тобто весь народ, у період розквіту родового суспільства були найвищою владою. У гомерівські часи їх значення різко знижується, але й тоді царі розуміли силу народу, завжди намагалися заручитися його підтримкою і, як правило, не виступали проти його волі. В «Іліаді» є відомий епізод з Терсітом, який закликав воїнів посідати на кораблі й залишити Трою. Але цю думку декласованого аристократа, який не розумів вимог народу, ніхто не підтримав, і він став після ударів Одіссея для всіх посміховищем.

Отже, обидві поеми розгортають досить широку панораму гомерівського суспільства. Виходячи зі свідчень Гомера, можна зробити висновок, що воно було ще докласовим, а люди проживали в родоплемінних об’єднаннях, очолюваних родовою аристократією. Змальовані умови життя людей, зміни в структурі самого суспільства дають підстави стверджувати, що зображувана поетом епоха становила межу двох формацій — віджилої общинно-родо-вої і рабовласницької, що тільки народжувалася. Звідси — переплетення архаїчних явищ і елементів, рис глибокої старовини, що сягає навіть крито-мікенських часів, з сучасністю самого поета і всім тим, що вже почало в ній з’являтись. Розповідаючи про прадавні події, Гомер намагається дати їх відбиток у вчинках і характерах героїв (сльози Ахілла, пропозиція Алкіноя Одіссею стати його зятем), поєднати з численними міфологічними мотивами. І поряд з цим — ознаки наступу нової доби з її прагматизмом, зростанням значущості окремої індивідуальності, зародженням торговельних відносин тощо. Символом, характерним виразником цих тенденцій стає Одіссей з його новим баченням світу, практицизмом і кмітливістю, вмінням досягати жаданої мети і пристосовуватися до нових обставин.

Мистецтво Гомера складне і незвичайне, як життя, яке він зображує. Він височить в античній літературі подібно до величної гірської вершини. І для того, щоб вичерпно пізнати її — ту рослинність, що вкриває її, тваринний світ, що населяє її, сховані у її надрах мінерали й викопні поклади, — цю вершину слід ретельно вивчати. Гомер вклав у свої поеми величезну ерудицію, енциклопедичні знання про свою епоху, глибокі й цінні спостереження, врешті весь колосальний талант художника. Тому, уважно читаючи його творіння, в них можна відкривати дедалі нові й нові дані, факти, свідчення та деталі, що складають величезну панораму гомерівської доби. А вплив Гомера на розвиток дальшої грецької літератури переоцінити взагалі неможливо.
Першою відчула на собі вплив гомерівських поем грецька трагедія, що запозичила в них зачин дії. Адже кожна трагедія розпочинається з якогось гостродраматичного моменту міфологічного сюжету, який негайно вводить читача в центр подій. У «Прометеї прикутому» Есхіла це покарання бога-титана, в «Антігоні» Софокла — розповідь Антігони про смерть двох братів і суворий закон Креонта, в «Медеї» Евріпіда — розмова між годувальницею і вихователем дітей Медеї про зраду Ясона тощо. Усі ці події чи діалоги відразу визначають граничне напруження і швидкий розвиток подальших драматичних подій.

Трагічний ореол навколо персонажа (в трагедії) часом створюється тими ж засобами, що і в гомерівських поемах. Наприклад, трагічність образу Ахілла посилює його знання про свою неминучу загибель у Троянській війні, драматизм образу Едіпа — наперед визначена страшна доля і марні зусилля втекти від неї. Прийом «пізнавання», чудово розроблений Гомером в «Одіссеї», пізніше стане улюбленим як для трагічних, так і для комедійних авторів.

Особливий вплив гомерівські поеми справили на римську літературу. Багато елементів з них використали у своїх епічних поемах Енній та Невій. Надзвичайно виразно це виявилося у творчості найвизначнішого римського поета Вергілія. Найбільша його поема «Енеїда» цілком спирається на твори Гомера і в дечому навіть копіює їх і повторює. Вергілій, який хотів стати «римським Гомером», запозичує для своєї поеми композицію «Іліади» та «Одіссеї» (перші шість пісень повторюють події «Одіссеї», шість наступних — «Іліади»), відповідно будує систему образів героїв, використовує майже всі художні засоби Гомера. Навіть у нові часи Гомера (інколи через більш відомого Вергілія) намагалися наслідувати багато поетів різних країн (Т. Тассо, П. Ронсар, Вольтер, Гете, Ф. Шіллер, М. Херасков, В. Тредьяковський та ін.).

У період античності епізоди гомерівського епосу та їхні герої були широко відображені в мистецтві грецьких і римських художників і скульпторів. Базовий розпис здебільшого втілював гомерівські сюжети. У пізніші часи художники охоче використовували найдраматичніші епізоди поем для своїх полотен, зверталися до них і композитори.

Окремі гомерівські образи і мотиви втілилися у творчості українських письменників П. Куліша, І. Франко, М. Рильського, І. Білика, І. Немировича та ін.
Перший український переклад «Іліади» був здійснений наприкінці XIX ст. і належав С. Руданському, «Одіссеї» — П. Ні-щинському. Окремі пісні перекладали П. Куліш, Леся Українка, І. Франко, В. Самійленко, А. Білецький. Кращий повний переклад обох поем належить відомому перекладачеві Борисові Тену.

Народність Гормера – Частина 1
Народність Гормера – Частина 2
Народність Гормера – Частина 3