Народна медицина як складова частина традиційно-побутової культури українців

Народна медицина як галузь народної культури здавна була об’єктом українознавчих розвідок, адже у ній знайшов відображення багатовіковий досвід народу, традиційні знання багатьох поколінь. Дослідження народної медицини в українознавчому аспекті дає цікавий матеріал для розв’язання важливих проблем. Народні методи лікування, способи приготування ліків, їх застосування відзначаються багатством етнічних і регіональних форм. Тому їх вивчення становить благодатний матеріал для порівняльних досліджень, виявлення етнокультурних зв’язків між народами.

Для українознавців становлять інтерес народні назви рослин, хвороб, оскільки вони розкривають певні аспекти народного світогляду. Також надзвичайно цікаво для вивчення вербальна магія: різні “примовки”, “замовляння”, “шептання”, “молитви”, в яких яскраво проступають сліди дохристиянських звичаїв і обрядів українців.

Для традиційних примовок характерне оживлення явищ природи, дерев, кущів, трав, тісна спорідненість людини з рослинним світом: “Лісе-пралісе! У тебе дочка, а у мене син, посватаємося, побратаємося Нехай твоя дочка дасть сонливці, а мій син віддасть плаксивці”. До найдавніших замовлянь відносяться примовки, пов’язані з “непочатою” водою, яку треба брати до схід сонця і проти течії, приказуючи: “Добрий ранок, колодязе Павле, і ти, земле Тетяно, і ти, водо Олено, обмиваючи луга-берега, обмий тіло і кості”.

Як зазначають дослідники [1, с.238; 3, с.196], у своєму розвитку замовляння з часом зазнали значного впливу християнства, у їх змісті переплелися язичницькі та християнські елементи: “Господу Богу помолюси, Icy су Христу поклонюси і місяцю ясному, і сонечку праведному і вам зоряніци, скориє помощніци”.

Збір трав і квітів в Україні традиційно приурочували до Симона Зілота – “Зільника” (23 травня), Івана Купала (7 липня) та Маковея (14 серпня). За народними віруваннями, рослини потрібно брати до схід сонця, поки не спаде роса, тоді вони матимуть магічну силу. Підійшовши до рослини, ставали обличчям до схід сонця, хрестилися з молитвою, а потім, обернувшись на захід, виривали рослину, приказуючи:

Мати Божа ходила,
Зілля родила,
Відром поливала, -
Нам на поміч давала [2, с.128].

Народна медицина ґрунтовно почала вивчатися з середини XIX ст., хоча певний досвід народного лікування містять численні пам’ятки ще давньоруської культури. Перші писемні відомості знаходимо в “Ізборнику Святослава”, цінну інформацію про народні методи лікування, рецепти, вміщено в літописах, “Травниках”, “Зілейниках”, “Вертоградах” -своєрідних медичних енциклопедіях XVI-XVII ст. Значний фактологічний матеріал, відомості про медичні знання українців знаходимо у працях В.Милорадовича, П.Чубинського, В.Шухевича, С.Верхратського, Т.Панича, О.Воропая. Помітно зріс інтерес до народної медицини, починаючи з 70-х pp. XX ст. Зазначимо праці О.Поповича, Г.Смика, З.Болтарович та ін.

Нині інтерес до цієї галузі народних знань зростає. Певну роль у цьому відіграє прагнення до відродження духовних цінностей, пізнання своїх звичаїв і традицій, національних надбань духовної та матеріальної культури.

Вивчення народної медицини заслуговує на увагу дослідників, потребує творчої співпраці етнографів, медиків, фольклористів, літературознавців, лінгвістів тощо, комплексного дослідження, яке покликане розкрити одну з мал о досліджених цікавих сторінок нашої культури, традиційних народних знань.

Тамара Шарама
Науковий керівник – доц.Мафтин Л.В.

Використана література:
1. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К., 1992.Воропай О. Звичаї нашого народу. – Мюнхен, 1958.
2. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу.-К., 1991.
3. Скуратівський В.Т. Русаліт. – К., 1996.