Народно-педагогічні засоби естетичного виховання

та їх використання у початковій школі

Складовою частиною виховного процесу сучасної школи є естетичне виховання, безпосередньо спрямоване “на формування естетичних почуттів, смаків, суджень, художніх здібностей особистості, на розвиток її здатності сприймати й перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини” [2, с.119].

На думку Г.Ващенка, з боку педагогічного і психологічного естетичне виховання можна розглядати з погляду естетичного, мистецького сприймання і з погляду естетичної творчості. Прихильність до краси, потреба естетичного переживання є вродженою в людині. Українці “з давніх-давен виявляють великі природні естетичні здібності, але це не означає, що школа може занедбати ділянку естетичного виховання, поклавшись тільки на природу. Навпаки, те, що дала нам природа, треба розвивати до найвищої міри” [1, с.187].

Дитина народжується готовою до спілкування з прекрасним. Ще К.Д.Ушинський зазначав, що “інстинктивність естетичних прагнень, яка існує в людях, є психологічний факт, що не підлягає сумніву”.
У формуванні естетичних потреб дитини вагому роль відіграє родина, батьки, завдяки яким вроджені задатки дитини розвиваються швидше. В українській виховній традиції могутніми засобами естетичного виховання дитини завжди була колискова пісня, краса інтер’єру, вишивки, писанки, одягу тощо. Однак саме оточення дитини гарними речами не може дати її повноцінного естетичного розвитку. Вирішальне значення має активна участь у художній творчості: малювання, ліплення, вишивання, гра на музичних інструментах та ін.

Державна національна програма “Освіта” (Україна XXI ст.) вимагає від школи прилучення учнів до літератури, музики, образотворчого   мистецтва,   надбань   народної   творчості,  здобутків української і зарубіжної культури, забезпечення високої художньо-естетичної освіченості й вихованості особистості.

Школа покликана формувати у дітей здоровий смак щодо творів мистецтва, особливо “екранного”, розвивати охайність, чепурність в одежі, помешканні, прагнення до краси, до добра, до духовності. Робота вчителя початкових класів у цьому плані відзначатиметься ефективністю, коли братимуться до уваги народні уявлення про прекрасне й спотворене у природі, побуті, людських взаєминах, суспільстві.
Рідне мистецтво, традиційна народна культура повинні займати провідне місце в естетичному вихованні учнів молодшого шкільного віку. Народна музика, фольклор, витвори прикладного мистецтва, народна мораль будять емоційні переживання, розвивають естетичні смаки та художні здібності дитини, формують гуманістичні якості особистості.

Великий виховний потенціал несуть в собі численні народні прислів’я, приказки, гуманістичні оповідання, які засуджують вади недостойно!’ поведінки людини, пропагують народні чесноти, красу гарних вчинків, кращі риси національного характеру.

Розвиток почуття краси, розуміння гармонії, відчуття барв, ритму забезпечує участь учнів молодшого шкільного віку в мистецькій творчості. Тому поєднання праці і мистецтва нині особливо актуальне для практики початкової школи. Наближення мистецтва до практичної діяльності, володіння певними технічними засобами виробляє в дітей спостережливість, розвиває механізм сприймання і осмислення краси, логіку мислення, виховує дисципліну, любов до праці, виступає вагомим чинником розвитку духовності в людині.

Любов Скрипка
Науковий керівник – доц.Мафтин Л.В.

Використана література:
1. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994.
2. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К., 1997.
3. Мартинюк І.В. Національне виховання: теорія і методологія. -К., 1995.
4. Традиції української етнопедагогіки та їх  використання  в навчально-виховній роботі школи. – К., 1993.