Необхідність управління у сфері освіти та його особливості

25 Лютого, 20132:08 pm

0


Необхідність управління у сфері освіти та його особливості

Управління в системі освіти, як і в інших сферах суспільного бут­тя людини, враховує психологічні (індивідуально-психологічні особли­вості людини, зміст її діяльності і характер поведінки та ін.) і соціально­психологічні чинники (закономірності взаємин у групі, стиль спілкуван­ня тощо), які впливають на цей процес.

Студент є об ‘єктом управління викладача, оскільки діяльність останньо­го спрямована на зміни особистості майбутнього фахівця. Одночасно сту­дент є суб’єктом своєї навчально-професійної діяльності. Викладач забез­печує відповідну мотивацію і створює умови для досягнення студентом ме­ти діяльності, а той повинен працювати на високому рівні активності, щоб домогтися цієї мети. У викладача є набір допоміжних педагогічних впливів для цього: від вказівок, зауваження, пропозицій, оцінювання («Треба ще подумати», «Перевірте ще раз» тощо) до прямої алгоритмізації (приписи що? у якій послідовності? та як? треба робити). У цьому значною мірою ви­являється професіоналізм викладача щодо управління діяльністю студента.

Студент є суб’єктом власної навчально-професійної діяльності, бо до­сягнення цілей відбувається лише при самостійному їхньому визначенні, прийнятті й розв’язанні навчальних завдань, коли є внутрішня детермі­нація діяльності.

Розподіл функцій між викладачем і студентом має динамічний харак­тер. У зв’язку з цим завдання, які ставить викладач, відповідають не са­мій меті, а є засобом досягнення тієї мети, домагання якої залежить від діяльності студента.

Таким чином, управління навчально-професійною діяльністю студен­та має не прямий, а опосередкований характер, наприклад, мета навчити студента розв’язувати певне професійне завдання. Для досягнення цього студент повинен прийняти мету, мати потребу її досягти, усвідомити спо­сіб розв’язання завдання, спланувати свою діяльність, проконтролювати себе і оцінити результати (вивчив, знаю, можу). І якщо у студента одно­часно виникає потреба в самоосвіті, самотворенні власної особистості, то це і є показником успішного управління його професійним зростанням.

Отримання якісної освіти – це пріоритет будь-якого учня і студента, але не завжди студент може сам освоїти дисципліну, в такому випадку може допомогти репетитор. Вивчення російської мови не є таким простим процесом як здається, тому багато кому може знадобитися це посилання: репетитор по русскому 9 класс.

Таким чином, освіта – нерівнозначна навчанню. Навчання – лише час­тина освіти. Рівень академічних знань студента не є єдиним і головним показником якості вищої освіти. Не менш важливі також такі здобутки майбутнього фахівця:

І) Сформованість у студентів стійкої мотивації пізнання, щоб майбут­ній фахівець міг самостійно навчатися все життя.

Вироблення загальних способів навчально-професійної діяльності, професійних знань, умінь і навичок.

Розвиток особистості майбутнього фахівця, рівень його вихованос­ті. Є два показники ступеня розвитку особистості студента як фахівця:

менталітет – глобальна характеристика світоглядних і поведінкових параметрів особистості (духовність, відповідальність, гідність, со­вість та ін.);

прагнення до найповнішої життєвої самореалізації з урахуванням власних здібностей (переконання в тому, що це є смисл свого життя) і шляхів їхньої реалізації.

Як співвідносяться ці вимоги з нинішнім реальним станом професій­ної підготовки майбутніх фахівців? На жаль, і сьогодні студенти продо­вжують орієнтуватися на сприймання готових знань, відтворюючи те, що почули від викладачів. Це зумовлює переважно безініціативний їх­ній стан щодо самостійної навчальної роботи. Як наслідок, наприклад, у багатьох молодих викладачів є проблема входження до студентської аудиторії, оскільки вони мають вузьке уявлення про методи викладан­ня, про структурування лекційного матеріалу (як ілюстрація цього може слугувати таке висловлювання студента: «Прийде така молода панночка в аудиторію, а сама нічого не знає, що робити»). Серед магістрантів, які в майбутньому можуть бути викладачами ВНЗ, під час занять і асистент­ської практики трапляються такі недоліки:

невміння опрацьовувати друковану продукцію, а треба в майбутньому займатися науковою роботою;

невміння структурувати лекцію;

розгубленість під час семінарських занять тощо.

Такі труднощі відчувають і молоді викладачі. Багато вчених вважа­ють, що ці недоліки спричинені недосконалим педагогічним управлін­ням у вищих навчальних закладах.