Німецький філософ та соціолог Фердинанд Тьонніс

Березень 19th, 20121:17 pm

0


Німецький філософ та соціолог Фердинанд Тьонніс

Тьонніс Фердинанд (1855-1936) -видатний німецький філософ та соціолог. Соціологічна теорія XX століття характеризується своєрідним „тьоннісівським ренесансом”. Без посилань на його протиставлення принципів „суспільства” і „спільноти” (общини) не обходиться жодне ґрунтовне соціологічне дослідження. Поряд із цим, ідеї Ф.Тьонніса значною мірою залишаються домінантами наукових дискусій у сучасній соціальній філософії та соціології.

Фердинанд Тьонніс народився в невеличкому німецькому містечку Хаубарзі. Отримав диплом із класичної філології в Тюбінгенському університеті (1877). Уся його подальша наукова діяльність пов’язана з Кільським університетом, де вчений захистив докторську дисертацію з філософії, а згодом працював професором кафедри економіки та статистики. Він доклав чимало зусиль для інституалізації соціологічної науки в Німеччині. Разом із В. Зомбартом, Г.Зіммелем та М.Вебером став одним із засновників Німецького соціологічного товариства, був його першим президентом з 1909 по 1933 р. З цієї посади вченого звільнили після захоплення влади в Німеччині нацистами та заборонили йому викладати в університеті за нелояльне ставлення до режиму. Ф.Тьонніс брав активну участь у соціал-демократичному і робітничому русі, боровся за утвердження демократичних засад у суспільному житті. Відомий як керівник кількох загальнонаціональних проектів із прикладної соціології.

Серед теоретичних джерел формування наукової концепції Ф.Тьонніса виокремлюють праці Т.Гоббса, Б.Спінози, А.Шопенгауера, Є. фон Гартмана, К.Маркса та Ф.Енгельса (з останніми Тьонніс листувався). Певний вплив на становлення його поглядів мали роботи Ф.К.Совіньї (основоположника „історичної школи права”), Г.Мейна, Л. Моргана та інших. Разом із Г.Зіммелем та Л. фон Візе вважається засновником формальної школи в соціології.

Фердінанд Тьонніс одним із перших спробував створити єдину, логічно струнку систему понять у соціології, показати її багатоманітність. Він пропонував розрізняти: а) „чисту” соціологію, яка аналізує суспільство „анатомічно”, в стані спокою (соціальна статика); б) прикладну соціологію, яка аналізує механізми розвитку (соціальна динаміка); в) емпіричну соціологія, що вивчає факти життя сучасного суспільства на основі статистичних даних (соціографія).

Соціологія, на думку Тьонніса, досліджує зв’язки та відносини, які не очевидні, не фіксовані прямо та безпосередньо, а є результатом абстрагування від реальних життєвих ситуацій. У своїй праці „Спільність та суспільство. Дослідження комунізму та соціалізму як емпіричних форм культури” (1887), яка зробила його ім’я всесвітньо відомим, Ф.Тьонніс звертається до вивчення природи соціальних відносин і приходить до висновку про існування двох типів соціальності: a) „Gemeinschaft” („гемайншафт”, або спільність, община); б) „Gesellschaft” („гезельшафт”, або суспільство).

Сама ж соціальність трактується як результат колективної смислотворчості. В її основі – різні типи вираженої волі. В основі „общини” – „сутнісна воля” (інстинктивна воля, зумовлена усвідомленням інстинктивно-чуттєвої природи соціальних відносин). Суб’єктом такої волі є „самість”. Основу „суспільства” складає „вибіркова” воля, яка визначається раціональним мисленням.

Отже, за Тьоннісом, спільнота (Gemeinschaft) – це сукупність індивідів, у якій усі знають один одного, постійно зустрічаються, часом є близькими чи далекими родичами. Ознаки спільноти більш властиві сім’ї. Сімейне спілкування і повсякденне життя родичів значною мірою підпорядковані    емоціям,    перед    якими    відступають практичні або доцільні міркування, поведінка перебуває під впливом настрою, пристрастей, потягів. Тут добровільно взяті    зобов’язання    домінують    над   розрахунком    й ефективністю, а підпорядкованість без користі та сподівань на винагороду грунтується на довірі й повазі. Утворення, подібні до  сім’ї,  –  це  теж  спільноти.  У  суспільстві (Gescllschaft) життя анонімніше, особисте знайомство не є обов’язковим та, мабуть, і можливим. Уміння знаходити найкращі засоби та найкоротші шляхи до мети, орієнтація на мінімізацію витрат, дотримання усталених правил і норм, лояльність щодо влади за умови чіткого усвідомлення вигідності цього, невпинне піклування про симетричність будь-яких обмінів – ось що заохочується в суспільстві й часто приречене на успіх. Раціональність тут явно домінує над  почуттями.   Подібними  „суспільствами”  є   сучасне індустріальне      суспільство,      держава,      промислове підприємство, велика установа, політична партія тощо.

Перша форма співжиття – „спільнота” – історично передує “суспільству”, яке виникає пізніше, знаменуючи перехід людства до нового етапу розвитку цивілізації. Жити в різноманітних спільнотах і суспільствах, що успадковуються від попередніх поколінь та щойно створюються, – така доля людства і кожного з нас зокрема.

Ф.Тьонніс увійшов в історію науки як глибокий дослідник кризових явищ європейського типу соціальності, одним із проявів яких став фашизм. Учений, залишаючись у нацистській Німеччині, демонстрував відкриту неприязнь до „нового порядку”.

Тьонніс також відомий як розробник методології соціального пізнання, якому належить обгрунтування принципів формального підходу в соціології. В його основі -метод конструктивних типів. Соціальне пізнання, за Тьоннісом, повинно опиратися на принципи об’єктивності (чіткість та однозначність), „натуралізму” (винесення „за дужки” питання про зміст) і незалежності від ціннісних передумов. Останнє положення забезпечується як шляхом відмови від надання переваг інтересам дослідника, так і дистанціюванням від „завдань моменту”. На думку Тьонніса, основу соціологічного мислення складає принцип понятійної антиномії, який вимагає розглядати будь-яке явище крізь призму співвіднесення „общинного” й „суспільного”, а також вольового та раціонального компонентів, відносин панування та рівноправного товариства.

Однією з причин успіху проекту соціології, обгрунтованого Ф.Тьоннісом у книзі „Спільнота і суспільство”, стала та обставина, що автор, на відміну від О. Конта і Г. Спенсера, не прагнув відмежувати й протиставити власне соціологічну проблематику – проблематиці соціально-філософській, гуманітарній, а, навпаки, ставив за мсту показати глибину їх спадкоємності та взаємозв’язку. У подальшому ідеї Ф. Тьоніса знайшли розвиток у концепції первинних і вторинних груп (Ч. Кулі), символічному інтеракціонізмі (Д. Мід та ін.), їх відгомін відчутний також у працях теоретиків Франкфуртської школи та в сучасних дискусіях про суперечності „проекту Модерну”.

Основні праці:

„Спільнота і суспільство” (1887); „Маркс. Життя і вчення” (1921); „Мораль” (1909); „Вступ до соціології” (1931); „Критика громадської думки” (1922); „Власність” (1926); „Прогрес і соціальний розвиток” (1926).

“Автор написаного не відомий” – детально в правилах користування UaStudent.com.