Об’єктивна реальність в журналістиці і шляхи її відображення – Частина 4

Березень 24th, 20125:58 am

0


Об’єктивна реальність в журналістиці і шляхи її відображення – Частина 4

Об’єктивна реальність в журналістиці і шляхи її відображення – Частина 1
Об’єктивна реальність в журналістиці і шляхи її відображення – Частина 2
Об’єктивна реальність в журналістиці і шляхи її відображення – Частина 3

Як діючі закони, так і Кодекс професійної етики українського! журналіста, зобов’язують його “завжди бути об’єктивним, коректним, відповідальним за свою справу” і поширювати лише ту інформацію, у правдивості якої переконаний. “Журналіст, – говориться у Кодексі, – повинен уникати у своїх публікаціях та передачах] образ з приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню 1 громадських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб ; людини, зобов’язаний уникати вживання образливих висловів, які | можуть завдати їй моральної та фізичної шкоди”1.

На дотримання журналістом правдивості і тактовності цікаво І глянути очима судової влади, яка розглядає конфліктні ситуації з приводу виступів журналістів. Ірина Саприкіна, суддя Радянського районного суду Києва, яка має чи не найбільший досвід розгляду позовів, адресованих ЗМІ, вважає, що у журналістів ще не сформоване достатнє почуття відповідальності за написане і сказане. В інтерв’ю газеті “День”, досить ґрунтовному і повчальному, І.Саприкіна наводить низку спірних, навіть суб’єктивних тверджень, зокрема не може не визнати недосконалості діючого законодавства, наявності в ньому “білих плям”. Вона має рацію, постійно нагадуючи журналістам, що за написані і сказані для широкого загалу слова автор мусить відповідати, також і перед судом. “І критерій тут один – істинність. Бувають і помилки в газетах, – зазначає суддя. – Ми все це розуміємо. Але журналіст не може діяти як адвокат, не може висвітлювати тільки одну точку зору. Журналіст повинен бути тактовним і не забувати, що особисте життя громадян охороняється законом. А крім того, він не повинен забувати, що все, про що він пише, потребує доказів”1.

У своїх судженнях Ірина Саприкіна акцентує на тому, що критика не може ґрунтуватися на недостовірній інформації, на плітках і чутках, що не тільки факти, але й оціночні висновки підлягають оскарженню, з чим, звичайно, можна сперечатись. Як дискусійні, не підтверджені чіткими визначеннями можна сприймати її судження про відмінність між критикою й образою. Але з нею не можна не погодитись в тому, що журналіст не має права називати незаконним вирок суду, бо це “звинувачення суду в скоєнні злочину”, як і в тому, що журналіст не може звинувачувати лікаря в некомпетентності, бо “це прерогатива кваліфікаційної комісії”. Навіть достовірні публікації про ті чи інші фізичні вади людини можуть бути образливими і потребуватимуть відшкодування.

Та, може, найціннішою у міркуваннях представника судової влади є її думка про необхідність підвищення професіоналізму сучасного журналіста. Ми ще нерідко пишемо так, як у не так давні старі часи, коли у критиці не соромились у доборі епітетів, загалом виразів. “Журналіст, – зазначає суддя, – повинен знайти таке висловлювання, щоб воно нікого не ображало. В цьому професіоналізм журналіста. Можна обізвати людину дурнем, а можна сказати, що людина вчинила нерозумно. Адже це слово саме собою образливе. Ні в кого нема довідки, що він дурень. Ви доведете, що людина некомпетентна, але за “дурня” ви вибачитеся”2.

Чи сковують’ такі вимоги зображувальну палітру журналістики, особливо у таких жанрах, як памфлет, фейлетон, есе? Якоюсь мірою, так. Але людина творча завжди знайде вихід із ситуації. Зрештою, хльосткість, грубість ніколи не були ознакою якісної журналістики. Вони були притаманні стилю ленінської публіцистики і публіцистам його школи.

Отже, питання об’єктивного відображення життєвої реальності журналістикою є досить складним, журналістика по живих слідах відтворює поточні події у вигляді відповідних потоків подієвої інформації, більш чи менш глибоко тлумачить події й актуальні у певний час факти та події. На шляху правдивості у відтворенні цих подій і явищ стоїть ціла низка об’єктивних і суб’єктивних перешкод. До об’єктивних належить обмеженість самого пізнання і розуміння людиною суперечливих, динамічних процесів, необхідність уже сьогодні чи завтра не тільки повідомити, що відбулося, але й сказати чому і які наслідки чекають суспільство. На заваді також можуть бути об’єктивні економічні, політичні, правові перешкоди, зацікавленість певних суспільних сил у відповідній подачі інформації та її тлумаченні. Вирішальне значення у подачі об’єктивної, чесної інформації має журналіст. Якщо не все, то дуже багато залежить від його сумління, громадянської мужності говорити правду, від компетентності і професіоналізму.

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.