Об’єктивна реальність в журналістиці і шляхи її відображення

24 Березня, 20126:01 am

0


Об’єктивна реальність в журналістиці і шляхи її відображення

Правдивість, об’єктивність – найсуттєвіший принцип журналістики. Та від проголошення цієї засади демократичної журналістки до її реалізації – дистанція досить солідна. Щоб бути правдивою, журналістиці потрібні певні об’єктивні передумови: політичні, економічні, правові. Вони вивчаються, аналізуються у процесі розгляду місця і ролі ЗМІ у політичній структурі суспільства, їх функцій і принципів.

Але загальний принцип правдивості, об’єктивності реалізується на рівні конкретних редакцій і, що дуже важливо, на рівні конкретного журналіста, співробітника, штатного і нештатного, редакції. Оскільки практично всі принципи журналістики втілюють у життя конкретні творчі особистості – журналісти-професіонали, – є конча потреба хоч би у загальних рисах розглянути процеси відображення об’єктивної дійсності у різних за природою, ступенем складності, рівнем авторської майстерності творах.

Був час, коли всі ці питання вирішувались дуже просто. Найголовнішим принципом журналістики вважався принцип партійності. Від нього треба було танцювати. Об’єктивність, правдивість були поняттями похідними. Вони мусили вписуватись у партійність, тобто відверте і беззастережне служіння партії. На практиці це означало: журналіст змушений був писати те, що потрібно було партії, владі. Сама думка про те, що ЗМІ можуть стати вище влади, вище партій, – а тоді вона була єдиною, – вважалась не просто шкідливою, а крамольною і злочинною.

Суспільство наше й досі не може здолати старого підходу до соціальних явищ, в основі якого лежить класовий принцип розділу світу на ворожі частини, антагонізуючі групи та клани, і застосувати новий, в основі якого загальногуманістичні засади, засади єдності людства як у політичному, так і в економічному та культурному плані. У свідомості людей дуже живучий погляд на журналістику як на прислужницю відповідних соціальних груп, партій. Він виявляється не тільки у тому, що влада, навіть демократично обрана, хоче бачити у журналістах послушних підручних, але й у тому, що партії, навіть ті, які сповідують демократичні принципи, намагаються керувати як власною партійною, що можна ще зрозуміти, але й загальнополітичною пресою. Доходить до анекдотичних випадків, коли, скажімо, провід однієї з найдемократичніших, здавалось би, партій звертається до редактора незалежної газети з вимогою звільнити з роботи журналіста, який, на думку керівництва партії, пише про неї не так, як би цього хотілося.

Все іде від нерозуміння і небажання внутрішньо сприйняти демократію, яка органічно передбачає інакомислення і плюралізм, признання законності суперечності між різними частинами суспільства як рівноправних соціальних партнерів, здатних продуктивне взаємодіяти. А це означає добру поінформованість, культуру полеміки, зокрема у мас-медіа.

І тут необхідно поставити питання про об’єктивність і позицію журналіста. Остання означає ставлення до явища, яке виявляється насамперед у відборі того, що відображається. Дехто вважає^ що змістом позиції журналіста є оцінка явища, і тому, мовляв журналіст загалом не може бути об’єктивним1. Звичайно, абсолютно об’єктивно відтворювати складні явища життя неможливо^ Елемент оцінки є уже в тому, що журналіст саме це явище чи цей, не інший, факт вважає гідним суспільної уваги. Журналіст виявляє значущість відображуваних подій, співвідносячи з нормативним* уявленнями, ідеалами окремої особистості, певних соціальних груп і суспільства в цілому. Але це не означає, що журналіст обов’язково має спотворювати, перекручувати, замовчувати. Сама природа його професії потребує бути максимально об’єктивним^ правдивим.

Але це лише один бік справи. Другим є феномен інформаційного суспільства. Не тільки змінюються наші уявлення про інформацію – змінюється світ. Він не лише багатопартійний і плюралістичний. Для нього характерна наявність багатьох каналів інформації, які кожної хвилини конкурують, змагаються, “взаємоконтролюються”. В ньому неможлива “заборона на факт”. Якщо ти не повідомив про невигідну для тебе подію, це зроблять інші і на! цьому програєш саме ти. Натомість до безмежності розширились! можливості дезінформації. Постійно ведуться жорстокі інформаційні війни. Дуже промовисте інтерв’ю одного з ветеранів ін-1 формаційних війн Гліба Павловського. Воно називається “Нас чекає така битва компроматів, якої ще світ не бачив”. Автор розповівідає про війну компроматів, вважаючи, що ідеальним інструментом для запуску в масову свідомість необхідних сюжетів є Інтернет. Це своєрідний інформаційний розбій, злочинний бізнес. Інформація, здебільшого анонімна, передається через Інтернет, алеї опісля газети та телебачення можуть на неї зіслатися. Таких випадків, зокрема і судових слухань, немало й в Україні. Автор прогнозує, і не без реальних підстав, шквал компроматів, який поховає під собою і його споживачів, і розповсюджувачів, і творців1.

Війна компроматів, як правило, яскраво спалахує у переломні моменти життя суспільства. Такими є загострення соціальних та національних конфліктів, військові зіткнення, вибори до парламенту чи президентські змагання тощо. Але вона, ця війна, у більш чи менш цивілізованих формах практично не припиняється ніколи2.

Об’єктивною передумовою наближеної до реальності картини життя в журналістиці є свобода, економічна, політична, моральна можливість реалізації права людини на інформацію. Суб’єктивними передумовами є професіоналізм журналіста, який, крім суто літературних якостей, передбачає усвідомлення власної місії, совість, ерудицію, вміння по можливості розібратись, при чому оперативно, у складних питаннях життя, неупередженість, всебічність у відтворенні реальності.

Питання про гносеологічні, тобто пізнавальні можливості журналістики є одним з найскладніших і найдискусійніших у науці і практиці. Діапазон думок якнайширший, від заперечення будь-яких можливостей пізнання журналістом реальності до сприйняття певною частиною суспільства журналістської інформації мало не як істини в останній інстанції. Погодитись з такими крайностями не можна. Потрібен диференційований, конкретний науково-практичний підхід, який би враховував як загальні закономірності пізнання життя в конкретних історичних умовах за допомогою науки, філософії і такого оперативного виду віддзеркалення дійсності, як журналістська інформація у її найширшому трактуванні. При цьому мусимо брати до уваги її різні потоки.

Об’єктивна реальність в журналістиці і шляхи її відображення – Частина 2
Об’єктивна реальність в журналістиці і шляхи її відображення – Частина 3
Об’єктивна реальність в журналістиці і шляхи її відображення – Частина 4

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.

http://mebel-luchshe.net/kukhnya-serii-elegant кухни на заказ недорого мелего москва.