Основні етапи творчості А. Франса

16 Жовтня, 20129:50 am

0


Основні етапи творчості А. Франса

Анатоль Франс (1844–1924)

Основний підсумок багаторічного творчого шляху письменника – це перетворення “письменника іронії” в “письменника надії”. А.Франс на ранньому етапі творчості ще далекий від реалізму: його поезії “Золоті поеми” (1873), “Коринфське весілля” (1876) надто камерні, далекі від життя, аполітичні й ворожі до народного руху. Проте герой уже першого роману “Злочин Сильвестра Боннара” (1881) – вчений книжник, подібний до самого автора роману, намагається “навчитися читати книгу життя”. Долаючи вплив парнасців, прориваючись крізь пута естетства й натуралізму, релятивістського трактування життя, творчість А.Франса набуває реалістичної орієнтації.

Перелом у творчому методі митця помітний у 80–ті рр.: у критичних статях збірки “Літературне життя” він прославляє людину, відстоює просту, ясну, зрозумілу народну мову. Однак виразність, почуття міри у творчій манері А.Франса не стали прикметами його реалістичного мистецтва доти, доки він не звернувся до суспільних проблем великої ваги. У 90–ті рр., в період гострої політичної боротьби у Франції виходять романи про Жерома Куаньяра “Харчевня королеви Гусячі лапки” (1882) і “Судження пана Жерома Куаньяра” (1893), сповнені негативного ставлення до буржуазного ладу в усіх його проявах. Вони свідчать про міцну соціально–політичну позицію, в якій утвердився А.Франс на шляху до освоєння соціального роману про сучасність.

Нові якості стилістики письменника особливо чітко втілилися в тетралогії “Сучасна історія” (1897–1901), яка стала оперативним відгуком на події сучасного автору французького суспільно–політичного життя. Клерикально–адміністративна інтрига (боротьба за єпископське місце) лише в першій книзі тетралогії відсуває на задній план найголовнішу проблему епопеї – зображення еволюції професора римської літератури Люсьєна Бержере, на якого письменник відверто переніс свій власний життєвий досвід.

“Сучасна історія” – це сатиричний коментар до подій суспільно–політичного життя Франції кінця Х1Х ст. Вперше Франс так повнокровно, в типових образах і живих картинах, в долях своїх численних сучасників, відтворив цю епоху. У розмовах “мислячих героїв” – абата Лантеня і професора Бержере – мова йде не про абстрактну республіку, а про 3–ю Республіку у Франції , про вади саме цієї буржуазно–республіканської форми правління. Слід звернути увагу на те, що один із головних негативних персонажів роману – префект Вормс – Клавлен – це опора республіканського ладу. Інтриган, низька й підла людина без переконань, він служить республіці лише тому, що має з цього вигоду.

Єдина чесна людина в колі пройдисвітів – героїв роману – це професор Бержере. Новаторство Франса в тетралогії полягає перш за все в зображенні мислителя як героя сучасності. Спочатку думка трактується автором як гарантія свободи у світі знахабнілої вульгарності, однак поступово герой робить важливі кроки до істинного звільнення думки в обмеженому суспільстві. Він уже не тільки розмірковує, але й активно діє – і не лише у сфері сімейній, звільнившись від аморальної міщанки–дружини, але й на політичній арені. Скромна й м’яка людина здатна на виняткову мужність, захищаючи невинно звинуваченого Дрейфуса, заперечуючи мілітаризацію всіх сфер життя країни, продажність політичних діячів, засилля корупції, хижацтво буржуазії. “Сучасна історія” відбила не лише логічно зумовлену еволюцію представника буржуазної інтелігенції, але також і надію самого письменника на майбутнє демократичне перетворення світу.

В останні роки життя А.Франс зближується з французькими соціалістами, дружить з Ж.Жоресом, багато виступає перед народними масами, стає політичним публіцистом. Російська революція 1905 р. й її поразка спричинили песимістичні відтінки в трактуванні перспектив майбутнього суспільного розвитку Європи. Ці настрої знайшли відображення в сатиричній книзі “Острів пінгвінів” (1908). Це алегорична історія людського суспільства: у формі пародії на підручник історії автор дає критичну оцінку основним історичним етапам розвитку класового суспільства.

Узагальнено–алегорична форма твору дала йому можливість показати, що людську цивілізацію споконвічно псувала приватна власність, яка робила людей брехливими, марнославними, жадібними, егоїстичними. Скептицизм і песимістичні висновки відносно майбутнього світу, що виражені у фіналі “Острова пінгвінів”, лише посилюються в його наступних творах “Боги прагнуть (1912), “Повстання ангелів” (1914).