Основні концепції консерватизму

Червень 12th, 20139:35 am

0


Основні концепції консерватизму

Консерватизм (від лат. conservo – зберігаю). У якості визначення термін використовується для найменування як ідейно-політичної доктрини, так і політичної практики, що спрямована на захист старих догм і соціальних інститутів. В побутовому розумінні під консерватизмом часто розуміють притаманний певним категоріям людей страх перед майбутнім, небажання змін. Так певним консерватизмом завжди відрізняється старше покоління від молодшого. Консерватизм, як політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнтований на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад. Історично консерватизм виступав опонентом лібералізму на всьому шляху їх співіснування. Виник як ідеологія, що відстоювала ідею непорушності установлених Богом порядків, під час буржуазних революцій 17-18 ст.. Творцями ідеології консерватизму були Э. Берк, Ж. Де Местр, Л. де Бональд. Вони сформулювали основні принципи консервативної ідеології – стабільність, незмінність моральних та суспільних традицій і ціннот, відказ від революційного нового, опір на релігійне та патріархальне буття, еволюційні зміни. Хоча історично консерватизм виникнув як феодальна ідеологія, його соціальна база достатньо велика. Консерватизм виражає ідеї й погляди тих соціальних верств, становищу яких загрожують об’єктивні тенденції суспільно-історичного і соціально-політичного розвитку.

Ця ідеологія базується на визнанні непорушності сформованого порядку речей. Тому в основі консерватизму лежить традиціоналізм – ідея зберігання традиційних цінностей пов’язаних із сім’єю, релігією, становими розмежуваннями. Політичні принципи варто пристосовувати до звичаїв, національних традицій.

Отож, консеватизм – це політична ідеологія, яка орієнтується на збереження, підтримання існуючих форм економічного, соціального, політичного життя, традиційних духовних цінностей.

Дж. Берклі, Д. Юм підкреслювали, що не революційні перетворення, а лише еволюція добре налагоджених соціальних інститутів може досягнути примірення нерівних інтересів і спрямувати суперечливі індивідуальні дії на досягнення соціальних цілей. Всі представники консервативної думки вказували, що існує певна система цінностей і в спробах реформувати політичний лад треба діяти в межах цієї системи. Механічний перенос навіть найдосконалішої політичної системи на чужорідний грунт призведе до розколу в суспільстві і знищенню держави. Консерватори дотримуються концепції спадковості і оновлення соціальних зв’язків. Будь- яка реформа має поступово входити в життя суспільства і виникати лише тоді, коли з’являться базисні підстави для її проведення.

На відмінність від лібералів консерватори є захисникками держави, для них інтереси спільноти вище, ніж права окремої людини. Вони є рішучими противниками соціальної рівності людей.

З індустріальним розвитком суспільства зміст ідеології змінюється. Спочатку консерватизм частково становиться на позиції раннього лібералізму в сфері недоторканості економічних і майнових інтересів людини з боку держави. Після світової війни консерватизм перетерпів ряд істотних змін. Як і ліберали, вони починають боротись за свободу ринку, конкуренції, потребували обмежити втручання держави в економіку. У 70-х рр. ХХ століття виникає неоконсерватизм. Неоконсерватизм є потужною ідеологією в багатьох державах: до нього належать республіканці у США, торі у Великобританії, голісти у Франції, християнські демократи у Італії, ФРН . Він сформувався на базі протистояння неоліберализму і соціалізму – їх цінностям вони противопоставили свої – авторітет влади, необхідність громадянської стабільності, соціальний контракт та солідарність, сусідську взаємодопомогу. Неоконсерватизм сприйняв ідею про можливість раціонального аналізу суспільства. Він поєднує в собі дві основні риси: повагу до ідей класичного лібералізму з його ідеєю вільного індивіду і традиційну для консерватизму ідею цінності релігії, сім’ї, закону, традицій тощо. Признаючи в принципі необхідність втручання держави в економіку, консерватори потребують обмеження такого втручання. Антиэтатизм є визначальною рисою ідейно-політичних установлень неоконсерватизму.