Особливості ефіопської і суахілійської культури у ХVІІ ст.

9 Листопада, 20125:03 pm

0


Особливості ефіопської і суахілійської культури у ХVІІ ст.

Ефіопська література

В XVII столітті в Ефіопії панують міжусобиці, релігійні війни, повстання та безлад. Сюди проникають єзуїтські місіонери і розгортають активну пропаганду за приєднання до римо-католицької церкви. Після десятирічної боротьби за престол царем Ефіопії стає Сісінній (1607 р.). Енергійний і незалежний характером правитель викликав незадоволення родової знаті.

Сісінній шукає підтримки у єзуїтів, бо сподівається на допомогу католицьких монархів Європи. Він оголошує мусульманам боротьбу і в 1629р приєднує Ефіопію до католицької церкви. Починаються гоніння на мусульман, однак син Сісіннія – Василид –виступає проти цього. Це забезпечило йому підтримку народу, і в 1632 р. Сісінній зрікся престолу на користь сина. Василид вигнав єзуїтів і заборонив їм в’їзд в країну.

Навіть в цю пору розбрату Сісінній потурбувався написати хроніки свого царювання. Хроніку писали три історіографи: 1) духівник Сісіннія – Мехерк Денгель (22 розділи); 2) поборник католицтва – Такла Селаса (страчений Василідом); 3) невідомий історіограф – написав заключний розділ вже після смерті Сісіннія.

Особливості хроніки Сісіннія:

– тон оповіді стриманий, без славослів’я;
– увага зосереджена не лише на особі царя;
– історичні події освітлюються широко;
– відсутність прямих протиріч історичних подій, щоб вигородити царя;
– тема католицизму не висвітлена, щоб не дратувати широкі маси населення;
– наголошуються військові особливості Сісіннія, котрий завжди перемагає, завжди виступає гідно і з честю, і його поразки – це відпочинок перед майбутніми перемогами;
– Сісінній – ідеальний християнин;
– не просто декларуются доброчинності царя Сісіннія, але всі вони показані конкретно зпосиланнями на громадську думку;
– увага звернена не лише до Сісіннія, але й до вчинків його ворогів і суперників; переповідається зміст послань царя до його феодалів і феодалів до нього.

Такі моралізаторські виступи характерні для ефіопських історичних хронік. Відступаючи від послідовного викладення історичних подій, автори намагаются їх осмислити і пояснити. Хроніки Сісіннія – вершина ефіопського історіографічного роману.

Монастирська історіографічна традиція

Монашество зявилось в Ефіопії ще в XII ст. У XVII ст зявляються літописи, написані в монастирях. В них зображалось життя даного монастиря. Так зявляються історії окремих монастирів.
• Оповідь про Дабра – Лібановський монастир.

В його зміст входили відомості про сам монастир; уривки з його статуту; опис образів; оповіді про подвижників монастиря.
Особливо цікаві оповіді про монахів і подвижників: описи чудес, ігнорування даними історичного характеру. Оповідь закінчується 1633 роком.

• Життєпис Валлата-Петрос.

Це зразок житійного жанру, присвячений життю знатної дами, яка посвятила себе боротьбі з католицизмом. Написаний в 1672 р., через 30 р після смерті дами. Образ героїні:

– поборниця національної віри;
– енергійна противниця Сісіннія;
– безстрашно відстоює свої переконання.

Заради боротьби з католицизмом покидає свого чоловіка, сподвижника Сісіннія. Стає монахинею і безстрашно викриває царя. Це перший твір ефіопської літератури, де героїня – жінка, що діє нарівні з чоловіками. Їй допомогає те, що вона стала монахинею, в протилежному випадку вона не могла б діяти відкрито, щоб бути почутою.

• Життєпис царя Іоанна (1667-1682):

– вишукана форма;
– палеографічні дані;
– віддаленість часу життя царя Іоанна і часу написання життєпису;
– завершує житіє плач учнів, котрі оплакують смерть святого.

Царствування Василида – це «гондарський період» в історії Ефіопії (1632-1855). У 1636 р. був заснований Гондар. Це місто – новий центр Ефіопської держави.

На зміну Василиду прийшов Іоанн І (1667-1682), далі – Іясу І (1682-1706). Ця епоха релігійного протистояння відбита у творах: «Дослідження Зара Якоба», «Дослідження Вальда Хейвата».
Зара Якоб – ефіопський книжник. У своїй автобіографії пише про те, що прийшов до висновку про фальшівість всіх релігій, які існували.

Він виробив свій раціоналістичний світогляд:

– вірить в єдиного бога-творця, який дав людині розум;
– людина сама може відрізняти добро від зла, істину від брехні;
– заповідей не заперечує, але не приймає догмату про їх незаперечність: божі заповіді змінювались людьми, а тому треба перевіряти їх розумом, даним богом;
– заперечує монашество, догматику і релігійний фанатизм.

Вальда Хейват – учень Зара Якоба – розвиває вчення свого наставника. «Багатство царів» – ще одна видатна памятка Ефіопської літератури. Вміщує відомий фольклорний сюжет про чарівного птаха та юнака Єкуно Амлака, сина Соломона Премудрого та цариці Савської. Юнак з’їв голову птаха і успадкував престол ефіопських царів. Він відновив династію соломонідів за сприяння популярного в Ефіопії святого Такла Хайманота (заснував Дабра-Лібановський монастир).

Висновок: найуспішніше в бурхливий час XVII ст. розвиваються традиційні ефіопські жанри: – історіографія та – агіографія (житія).

Їх особливості:

* відхід офіційних хронік від стилю «монументального історизму»,
* об’єктивність літописання,
* поява монастирської традиції,
* вершини розвитку досягла житійна література,
* з’являється жанр досліджень (Зара Якоб),
* з’являються літературні обробки династійних легенд.

Суахілійська література

В результаті взаємопроникнення двох культурних комплексів (місцевого африканського і східного мусульманського) виникла своєрідна суахілійська культура. Спочатку була усна форма, а далі (XIII ст.) – письмова. Зараз мова суахілі поширилася зі Східного узбережжя далі, на Схід і в Центральну Африку, нею розмовляють приблизно 50 млн людей.
Письмові памятки XIII ст. були загублені у XVII ст. під час португальської колонізації. З кінця XVII ст. з’являються нові рукописи. За ними дослідникам приходиться реконструйовувати процес розвитку суахілійської літератури.

В XII-XV ст. на східному узбережжі Африки появляються квітучі міста-держави (Пате, Ламу, Бамбаса, Кілва). Їх населення складали африканці та переселенці з країн Сходу, Аравії. Суахілійське суспільство складалося з вільнонароджених та рабів. Грамотною була мусульманська верхівка та торговці. Неграмотному населенню (незалежно від їх соціального стану) література була доступна лише в усних переказах, але саме воно поповнювало суахілійську літературу. Письмова та усна традиція – це два боки одного і того процесу: хто вмів – читав, хто не вмів- переказував іншим те саме усно. Автор середньовічного суахілійського твору – це придворний поет або мандрівний співець.

У фольклорі особливе місце належить легендарному героєві Ліонго Фумо. В старовинних легендах про нього говорять як про реальну особу: це правитель квітучого міста в районі Пате-Ламу. Вні надзвичайно сильний, розумний, невразливий. Люди боялись його і вирішили вбити. Ліонго в темниці, він співає пісні старовинною мовою, яку розуміє лише його мама. Він пояснює, як його звільнити від ланцюгів і кайданів. Просить перед стратою заспівати під музику. Поки всі шумлять і грає музика, він перепилює свої ланцюги напильником, що принесла йому мати. Вбиває сторожу, втікає до лісу.

Підісланий у ліс сплемінник (син брата) дізнається у Ліонго, що вбити його може укол мідною голкою в пупок. Племінник хоче стати правителем і вколює голку у сплячого Ліонго. Перш ніж вмерти Ліонго йде до джерела і там вмирає, підпершись мечем, і стоїть, лякаючи людей. Ніхто не може набрати води, люди мруть від спраги. Маму вмовили допомогти: вона вимовляє заклинання, і Ліонго падає. А племінник не став правителем – його вбивають.

Ця легенда стала основою для багатьох переробок. Ліонго також вважають поетом, автором багатьох віршів та пісень (він сам співав їх у в’язниці).

Суахілійська писемність виникла на базі арабської графіки (взята з Корану, який в X ст. привезли на східне узбережжя переселенці-мусульмани). З розвитком торгівлі виникла потреба в писемності, і та з’явилася. Але: без усної народної творчості пам’ятки суахілійської літератури зникли б, як і спалені португальцями рукописи.

Місіонер Людвиг Крапер в 1854 р. прислав у бібліотеку м. Галле два рукописи: «Книга про Іраклія» і «Поетична книга». «Книга про Іраклія» (1007 рядків) кінець XVII – поч. XIX ст. В її основі лежить арабський прозовий твір про сутичку мусульманського війська з візантійцями-християнами. Написана приблизно в XVI ст.

Поема Откровення – про загибель суахілійських міст через португальське завоювання. Написана в XVI ст. Традиційний жанр суахілійської поетичної творчості –тенді (або тензі) – це поеми і вірші. Більшість з них (існує список з 30 назв) написані з XVI по XVIII ст., а деякі, можливо ще у XIII ст. В них запозичені сюжети з Корану про діяння пророка Мухамеда, але вони вільно трактуються, існує багато імпровізацій. Назви деяких: «Милосердя», «Фатима», «Айша», «Верблюдиця і газель», «Хусейн» та ін. До нас дійшли також правові тексти: генеалогія правителів, хроніки міст.