Особливості історичного та культурного розвитку Німеччини у ХVIII столітті

25 Листопада, 20122:20 pm

0


Особливості історичного та культурного розвитку Німеччини у ХVIII столітті

Особливості історичного розвитку Німеччини у ХVIII столітті, вплив складних історичних умов на всю німецьку передову культуру, що зумовило її суперечливість та складність. Уповільнений характер розвитку літератури першої половини століття. Теоретичний характер німецького Просвітництва та його спрямованість в абстрактну духовну сферу. Постановка у ньому філософських, морально-етичних та естетичних проблем. Національне питання та його особлива роль у німецькому Просвітництві і його зв”язок з важливими проблемами національного та державного об”єднання на демократичній основі та створення єдиної німецької літературної мови.
Складний процес діалектичного поєднання раціоналістичного та чуттєвого начал, інтелектуального та емоційного у німецькій класичній філософії та естетиці, літературі та мистецтві.

Специфіка німецького просвітницького класицизму, зв”язок з нормативною поетикою у ранньому класицизмі та перші виступи проти неї, акцент на поетизації релігійного почуття. Прагнення поетів зберегти культуру та мистецтво від згубного впливу міщанської ідеології та виробити нові естетичні критерії (Й. Готшед, Й. Вінкельман, Ф. Шіллер, Й. Гете). Поетапний процес розвитку просвітницького реалізму в німецькій літературі від творчості Лессінга до пізнього періоду творчості Гете та Шіллера.

Заклик Лессінга до утвердження в драматургії сучасної тематики та звернення до реальних подій. Пізніше втілення у німецькій літературі „подвійного сюжету”, коли поряд з правдивою картиною повсякденності життя посилюються пошуки нових соціальних та естетичних цінностей й „природна людина” трактується як людина гармонійна. Утвердження сентименталізму в німецькій літературі з 70-х рр. ХVIII століття. Вплив тенденцій сентименталізму на літературний рух „Буря та навала”.

Утвердження штюрмерами у творчому процесі безпосереднього почуття, уяви, фантазії. Плідне використання ними у своїх творах усної народної творчості, зворушливе змалювання картин природи. Визначальне значення у штюрмерів проблеми людської індивідуальності. В їхньому „культі героя” (за І.Кантом) полягає перехід від сентиментального принципу розкриття характеру до романтичного відтворення виняткових характерів у виняткових обставинах. Звернення штюрмерів до різноманітних жанрів: вони відновили німецьку лірику, по суті створили роман та повість, привернули суспільний інтерес до публіцистики, створили особливий жанр – штюрмерську драму, найхарактернішою рисою якої є протест проти будь-якого рабства та утиснення особистості.

Й.Г. Гердер, видатний теоретик літератури, засновник штюрмерської літературної теорії, у своїх працях „Фрагменти про новітню німецьку літературу” (1768), „Про Шекспіра”(1773) та ін., утверджував ідею поступового розвитку літератури, яку він розглядав у тісному зв”язку із суспільним розвитком та вважав її духовною зброєю німецького народу на шляху прогресу. Гердер розробив категорію народності та надав їй філософського звучання. Утвердження вченим усної народної творчості як основи літератури.

Життєвий та творчий шлях Г.Е.Лессінга. Значення різнобічної діяльності Лессінга для розвитку німецької літератури другої половини ХVIII століття. Розвиток естетичних поглядів та боротьба за реалістичне національне мистецтво („Листи про новітню літературу”, „Лаокоон”, „Гамбурзька драматургія”). Театр – арена ідеологічної боротьби, де треба утверджувати творчу самостійність та прояв свободи думки. Новаторські риси драматургії Лессінга.

Прагнення драматурга відтворити правдиві характери та ситуації, переконливо розкрити природність, моральне багатство простих людей „Мінна фон Барнгейльм” – перша реалістична драма, в якій головні герої – барон Тельхейм та Мінна стають втіленням благородства, шляхетності, доброчесності, ідей патріотизму, що було особливо актуальним в умовах роздробленості Німеччини та Семирічної війни, особиста драма яких об”єднується з драмою суспільною. Спрямованість викривально-реалістичної драми „Емілія Галотті” (1772) проти самодержавної сваволі у Німеччині ХVIII століття, проти німецького княжого абсолютизму. Новаторство драматурга у змалюванні характеру головної героїні Емілії у розвитку, в показі, правдивому й реалістичному, як сильних сторін характеру, так й слабкості героїні. Трагічна загибель Емілії – це не її поразка, а перемога моральних принципів „третього стану”, це протест проти тогочасного політичного режиму та порочної моралі двору та вищого світу.