Особливості поезії Сапфо

Вересень 15th, 20138:33 am

0


Особливості поезії Сапфо

Життя, оповите серпанком легенди. Поетеса Сапфо народилася на острові Лесбос наприкінці VII століття до н.д. Лесбос Переживав проблеми, властиві всій тодішній Елладі, політичної нестабільності додавалася й певна культурна

своєрідність, а саме — інше ставлення до жінки. В усій Греції жінки опинилися поза суспільним життям, замкненими у жіночій частині будинку, а в тогочасному Лесбосі та в Спарті вони мали незалежність. Там зберігся звичай об’єднання жінок у гуртки, в яких старші ділилися досвідом із молодшими подругами. В таких гуртках проявлялися та розвивалися таланти жінок.

Сапфо належала до знатного роду. За звичаями тих часів її рано віддали заміж за аристократа. Після заколотів, піднятих біднотою проти знаті в її рідному місті Мітілені, Сапфо була змушена разом із чоловіком та дочкою відправитися у вигнан­ня на далеку Сицилію і провести там кілька років. Після по­вернення на батьківщину Сапфо вирішує заснувати свій гурток — «домівку служительок муз». Фрагменти віршів поетеси свідчать, що вона прожила довге життя на рідному острові, а її «домівка» стала своєрідною школою, до якої збиралися жінки з усієї Еллади. Поетичне слово Сапфо виховувало та розраджу­вало, давало необхідні настанови, навчало молоду жінку брати на себе обов’язки господині та громадянки, що за допомогою релігійних ритуалів, неодмінною частиною яких була поезія, привертає прихильність богів до своєї родини.

Вона співала про кохання. Силу поетичного таланту Сапфо визнавали вже давні митці. Філософ Платон присвятив їй елегію, де називає Сапфо «десятою музою». Палким шанувальником Сапфо був і римський поет Вергілій. З іншого боку, ідеали Сапфо докорінно відрізнялись від уподобань більшої частини чоловіків тогочасного суспільства, тому не всіма сприймалася її поезія. Афінські комедійні поети вигаду­вали фантастичні історії, в яких Сапфо поставала жертвою кохання, засліпленою іграшкою долі, що не владна над влас­ними почуттями.

Ніколи ще давньогрецька поезія не занурювалася так гли­боко у внутрішній світ людини, її почуття, як у поемах Сапфо. З уривків творів поетеси найбільше збереглося гімнів, присвячених божествам, та урочистих весільних пісень — епіталамі їв. З кожного рядка до нас лине чистий голос Сапфо. Ось вона прощається з подругою, яка вирушає для шлюбу в далеку Лідію. А ось розмовляє з самою Афродітою, і та їй відповідає: «Зневажив хто тебе, Сапфо? Хто тікає — скрізь піде за тобою, хто дарів не взяв — сам дари везтиме. хто не любить нині, полюбить скоро, хоч ти й не схочеш.” Нечувано! Гімни присвячувалися богам і в них не було місця смертному поету. Чи не це викликало нарікання сучасників?

Сапфо вважає себе обраною, але пояснює це не стільки волею незримих богів, скільки власним вибором. “Жереб мені випав такий.-, серцем палким любити. Ласку весни, сонця ясне проміння”. Цей жереб визначає доля. Його не никнути навіть богам, і в цьому безсмертні стають чимось схожими на смертних. Важливо те, чи вільно прийняв ти свій жереб. Поезія серця. Сапфо вірить, що краса, якою боги наділили природу» з’являється очам закоханої людини. У її поезії все стає прекрасним навколо людини, що кохає. Це почуття слід постійно плекати в серці, щоб у визначений долею час поділи­тися ним з іншою людиною. І така щедрість душі не зменшує, а навпаки — примножує кохання.

Раніше поети описували зовнішній світ, світ подій, інколи згадуючи про своє внутрішнє «я», лише для того, щоб переко­натися в його незмінності (як, наприклад, це робить Архілох). Сапфо у своїй поезії змальовує постійну зміну наших почуттів. Вона то сміється, то плаче, то радіє, то сумує, то лине до чогось, щось знаходить і щось втрачає.

Вчитаймося в поезії Сапфо. Вони напрочуд сучасні, співзвучні нашим настроям.

Джерело: Зарубіжна література – Н. О. Півнюк, О. М. Чепурко, Т. Ф. Маленька, А. О. Савенко, Н. М. Гребницька, 2008.

Теги:  ,