Особистісна орієнтація навчального процесу

Грудень 19th, 20121:15 pm

0


Особистісна орієнтація навчального процесу

Особистісно орієнтований підхід до навчання спирається на концепцію людино-центристського, гуманістичного підходу, при якому студенти є цен­тром, найвищою цінністю освітньо-виховної системи. Індивідуальність, само­бутність, самоцінність, суб’єктивний досвід, внутрішній світ кожного з них є основою побудови процесу навчання.

Особистісно-орієнтована освіта здійстнюється через діяльність.  Реалізація особистісно орієнтованого підходу є настільки багатогранною про­блемою, що у працях вчених її дослідження реалізується через виявлення та уза­гальнення необхідних ознак (чинників): (І.Зязюн, В. Андрущенко, Г. Бех, А. Бойко, В. Кремень, В. Луговий, О. Пєхота, О. Савченко, Ю. Мальований та ін).

Синтезуючи їхні результати та опираючись на власні дослідження, можна окремили такі чинники:

суб’єкт-суб’єктна взаємодія;

методологічна забезпеченість;

єдність мотиваційного, змістового та процесуального компонентів;

забезпеченість умов для самодетермінації, самовиховання, саморозвитку, самонавчання;

орієнтація на загальнолюдські цінності (гуманізм, патріотизм, цінностей рідної культури та інших культур);

спрямування на розвиток сутнісних якостей мислення (креативність, системність, рефлексійність);

дотримання психолого-гігієнічних вимог до організації праці;

переважання діалогу, полілогу;

використання тріалогу (трисуб’єктної взаємодії);

інтегрованість (цілісність) навчального матеріалу;

Ці чинники позначено на моделі педагогічної технології великими латин­ськими буквами (М1, М2,…, Мn).

Охарактеризуємо окремі чинники.

Суб’єкт-суб’єктна взаємодія на відмінну від суб’єкт-об’єктної (де об’єкт є тим, на кого спрямовується вплив) передбачає взаємну активність (співпрацю, співтворчість) викладачів та студентів.

Тріалог – навчальна діяльність за участю трьох її суб’єктів: учнів, студен­тів, викладачів. Це є інноваційна ознака особистісно орієнтованої технології на­вчання, специфічна для педагогічних навчальних закладів (процесу вивчення предметів педагогічного циклу). Його можна реалізувати за будь-якої форми навчальної діяльності студентів (лекцій, практичних, лабораторних занять). Запрошення учнів певного класу на лекцію, практичне заняття сприяє не лише посиленню мотиваційного компоненту навчання, а й допомагає студентам кра­ще зрозуміти психологічні особливості дітей, специфіку застосування різнома­нітних методів навчання, сприяє нестандартним творчим рішенням, допомагає усвідомити системність навчальної дисципліни.

Особливим завданням є надання почуття рівності учнів, введення шкільної форми може дуже сприяти цьому.

Фактично тут ідеться про новий тип взаємодії у «трикутнику» викладач, студент (майбутній вчитель), учень.

Формування системного стилю мислення є безсумнівним особистісно орієн­тованим чинником підготовки сучасного фахівця. На методологічно-цільовому рівні він обґрунтований у працях В. Андрущенка, І. Зязюна, В. Кременя, Ю. Мальованого, О. Савченко, С. Сисоєвої та ін. і передбачає максимальне усві­домлення взаємозв’язків між різноманітними педагогічними поняттями, вміння проектувати необхідні педагогічні системи.

Системне мислення учня, студента, фахівця стало атрибутом інформацій­ного суспільства, внаслідок стрімкого зростання обсягів інформації та інфор­маційних потоків. Фактично його наявність набула якості необхідної умови продуктивного виконання функцій кожним фахівцем та комфортного їх існування. В умовах інтеграції вищої освіти України в європейський освітній простір, системність мислення студентів допоможе збагнути процеси взаємо­дії різноманітних освітніх систем, можливості їх динамічного співіснування та взаємопроникнення.

Одним з основних напрямків формування системного мислення студентів є забезпечення рефлексії понять: «система», «системний аналіз», «структура», «взаємозв’язки», «види взаємозв’язків», співвідношення між поняттями «сис­тема і модель», «уміння системно мислити« і «уміння моделювати». При цьому слід акцентувати увагу на сучасних підходах до системного аналізу, а саме на розгляді синергетичного аналізу систем, що саморозвиваються.

Наступним важливим напрямком є ознайомлення студентів зі структурою базових умінь, які застосовуються при розв’язанні різноманітних проективних педагогічних завдань:

уміння системно мислити (розбиття об’єкта на компоненти, виявлення зв’язків між ними, виявлення системних властивостей кожного компонента);

– уміння моделювати (виявлення об’єктів педагогічної задачі, визна­чення взаємозв’язків між ними, побудова розв’язувальної моделі задачі).

В освітньо-кваліфікаційних характеристиках та освітньо-професійних програмах для студентів різноманітного фахового спрямування ВНЗ України окреслений аспект діяльності у цільовому та змістовому плані знаходить певне відображення (він є об’єктом контролю та управління), викристалізовуючи тим самим надбання цивілізаційного підходу у теорію та практику навчальної ді­яльності ВНЗ України.

Різновекторна модельованість навчального матеріалу є важливим інно­ваційним чинником особистісно орієнтованого підходу, сутність якого поля­гає в необхідності подання одного і того ж матеріалу моделями різного виду. Найтиповішими напрямками урізноманітнення моделей слугують:

1. Мова опису. Об’єктами міркувань у цьому випадку є текстові (графічні, структурно-логічні, математичні, інформаційні тощо) моделі.

2. Система взаємозв’язків стійкості тієї чи іншої педагогічної системи; мож­ливість віднайти нові зв’язки, які суттєво доповнюють інформаційні або функ-ційні можливості аналізованої системи.

Принцип різновекторної модельованості реалізується на різних етапах на­вчання і в різних компонентах дидактико-методичних комплексів. Він випливає із сучасної тенденції максимального розкриття цілісності педагогічних явищ, опи­су їх в інтегративній єдності, з пошуків найзагальнішого понятійного апарату.