Переклад як джерело національної культури

Вересень 29th, 201111:07 am

0


Переклад як джерело національної культури

Переклад як джерело національної культури

Проблема перекладу була і залишається від того часу, відколи люди створили літературу (художню, наукову) і хотіли б нею обмінюватися.

Перші спроби перекладання пов’язані з перекладом біблійної літератури. З прийняттям християнства розпочалися переклади церковних книг, у І пол. XIX ст. — переклад оригінальної поезії й фольклору.

Історію українського перекладу ще не написано. Однак уже тепер можна говорити про чимало яскравих її сторінок, пов’язаних з іменами справжніх майстрів слова, великих за внеском не тільки у рідну мову і літературу, а й у справу українського перекладу та засвоєння вітчизняною культурою кращих зразків світової літератури.

Принципи і традиції перекладання, закладені І.Франком і його сучасниками, знайшли гідних продовжувачів у пізніші часи. Серед них — М.Рильський, П.Тичина, ДТЇавличко, М.Зеров, М.Лукаш…

Переклад національно-самобутніх творів різних жанрів та епох створює перекладачами чимало творчих проблем. Це, насамперед, проблеми подолання часової відстані між автором оригіналу і сучасного перекладача і читача, та відтворення художніх особливостей тих жанрових типів, яких внаслідок історичних умов розвитку української літератури в ній не було. Перекладна література тільки тоді органічно входить в національний літературний процес, доповнюючи загальну картину культурного розвитку, коли вона відповідає сучасним інтелектуальним потребам та естетичним критеріям [3, с.18].
Однією з найважливіших функцій перекладу є розвиток мови. Переклад не лише інакше, в інший спосіб, розвиває літературну мову, якою виконується переклад, а й збагачує її. У перекладах народилася значна кількість звичних для нас сьогодні слів і виразів. Причому серед них не тільки запозичення з інших мов: звукові наслідування, семантичні кальки тощо, а й новотвори на ґрунті власних потенційних ресурсів — багатющих, практично безмежних [див. 3].

Для досягнення повноцінного перекладу потрібно підходити диференційовано до кожного тексту, визначивши притаманні саме цьому творові рівневі взаємозв’язки і відтворивши їх у перекладі. Оскільки абсолютне збереження всіх таких зв’язків неможливе, то необхідно прагнути до збереження домінантних. Залежно від того рівня, на якому актуалізуються відповідні елементи структури художнього твору, визначаємо властиві йому домінанти.

Отже, можна виділити деякі загальні критерії перекладання:

— перекладати лише з оригіналу і тільки тоді, коли знаємо мову оригіналу не гірше, ніж мову перекладу;
— вибрати твори, що нам особливо подобаються, і таких авторів, які нам промовляють до душі, бо перекладач мусить відчути автора, перейнятися його способом думати й писати, його темпераментом, мусить ототожнюватися з ним, а про себе забути;
— не перекладати, поки не проаналізовано твір, не збагнуто його ритміки, динаміки слова і всіх своєрідних його прикмет;
— не поспішати і не вдовольнитися частковим успіхом, а прагнути до повного, хоч яким би він тяжким не був;
— вірити, що навіть не цілком вдалі переклади посувають вперед техніку перекладання і бувають тими сходами, що по них інші зійдуть на вершину [див. 2].

Валентина Багнян
Науковий керівник — проф. Бабич Н.Д.

Використана література:
1. Івасюк О. Критерії повноцінності відтворення віршового тексту як перекладацька проблема // Науковий вісник ЧДУ. — Чернівці, 1997. — Вип.15. — Германська філологія. — С. 157-163.
2. Лепкий Б.С. До питання про переклади ліричних поезій // Теорія і практика перекладу. — К., 1991. — Вип. 17. — С. 161 -172.
3. Чередниченко О. Мова і переклад // Теорія і практика перекладу. — К., 1991. —Вип. 17. —С.18-26.