Перші в Україні освітньо-виховні системи вищого рівня (1576 – 1817 рр.)

Січень 29th, 20139:22 am

0


Перші в Україні освітньо-виховні системи вищого рівня (1576 – 1817 рр.)

Основою і організаційно-педагогічною передумовою утворення вищих на­вчальних закладів в Україні стали братські школи. На території України брат­ства як релігійно-благодійницькі організації почали виникати з середини XV ст. Одним із найвідоміших і найдавніших є Львівське, засноване при храмі Успіння Богородиці приблизно 1453 р. Наприкінці XVI – на початку XVII ст. православ­ні братства діяли в Луцьку, Острозі, Києві, Перемишлі, Рогатині, Тернополі та інших містах. Деякі з них (Львівське, Луцьке, Віленське, Київське) поступово звільнилися від контролю місцевої церковної влади, отримавши право патріар­шої ставропігії, що надало їм самостійності в ініціюванні та реалізації соціаль­них і освітніх проектів.

Просвітницька діяльність братств стала передумовою створення братських шкіл. Першою на українських землях вважається школа, заснована приблизно 1585 р. при Львівському Ставропігійському братстві. У 1592 р. вона отримала королівський привілей на право викладання семи вільних мистецтв, тобто за своєю програмою відповідала рівню кращих єзуїтських і протестантських гім­назій. Незабаром братські школи з’являються і в інших західноукраїнських міс­тах – Перемишлі, Сатанові, Комарні, Красноставі, Галичі, а згодом – і на Волині та в Центральній Україні.

У поширенні просвіти на землях колишньої Литовської Русі в другій по­ловині XVI ст. виділявся Острозький інтелектуальний гурток, що сформувався за активної підтримки князя Василя-Костянтина Острозького. Діяльність гурт­ка сприяла становленню слов’яно-греко-латинського колегіуму. Питання про статус цього навчального закладу і до сьогодні залишається дискусійним, хоча відомо, що сучасники називали його Острозькою академією і вважали школою вищого рівня. На користь того, що це був вищий навчальний заклад, свідчать дослідження А. Алексюка, І. Мицька, І. Огієнка, К. Xарламповича.

Курс навчання в Острозькій академії (1576 – 1636), за західноєвропейськи­ми зразками, поділявся на два рівні: тривіум (граматика, риторика, діалектика) і квадривіум (арифметика, геометрія, музика, астрономія). Крім того, вивча­лися поезія, історія, з основних мов – латинська, грецька, старослов’янська і польська. На думку дослідника історії Острозької школи-академії І. Мицька, провідною була греко-візантійська культурна традиція. В академії досить ін­тенсивно розвивалася науково-дослідна робота. Вона полягала в діяльності науково-перекладацького гуртка, яким здійснювалися переклади (з редагуван­ням) отриманих із Балкан та Італії рукописів духовно-релігійного й педаго­гічного змісту. При академії існували дві друкарні (Острозька й Дерманська). Серед основних видань – «Буквар» (1578), «Новий Завіт із Псалтирем» (1580), «Xронологія» Андрія Римші (1581), «Біблія» (1581). Публікація Біблії мала далекосяжні наміри, зокрема передбачалося ввести церковнослов’янську мову на рівні з давньоєврейською, грецькою та латиною в ранг загальновизнаних са­кральних мов.

Викладацький склад був представлений плеядою видатних вітчизня­них (Герасим Смотрицький, Клірик Острозький, Дем’ян Наливайко, Мелетій Смотрицький та ін.) й іноземних учених, серед яких вихідці з Греції, Болгарії, Білорусії, Росії, Сербії (вихованці університетів Падуї, Кракова, Венеції) -Кирило Лукарис, Ян Лятос, Василь Суразький, Никифор Парасхес та ін.

Києво-Могилянська академія (1615-1817) розпочинає історію від дати утворення Київської братської школи (1615). У 1631 р. архімандрит Києво-Печерської Лаври Петро Могила відкриває школу нового типу – Лаврський «гімназіум» польсько-латинського характеру. Аби запобігти протистоянню обох шкіл у 1632 р. відбувається їх об’єднання у Київську колегію (згодом – Києво-Могилянська колегія). Керівництво нею перейшло до Петра Могили. Статус академії цей вищий навчальний заклад отримує 1694 р., коли в програму на­вчання ввійшло Богослов’я. Проте, тільки 1701 р. Петро І офіційною грамотою підтвердив за Київською колегією право вищого навчального закладу і право називатися Академією.

В усі періоди існування це був позастановий навчальний заклад, де навчалося юнацтво не лише з України (Лівобережної, Правобережної, Наддніпрянщини, Східної Галичини, Закарпаття), а й з інших країн (Греції, Сербії, Туреччини, Болгарії, Австрії, Молдови). Від початку термін навчання становив 12 років. Існувало 8 класів, дві конгрегації – вища й нижча. Нижча поділялася на шість класів: фара (аналогія), інфіма, граматика, синтаксима, поетика і риторика. Вища складалася з класу філософії, що викладалася за системою Аристотеля, розподіляючись на логіку, фізику і метафізику та кла­су Богослов’я (зміст навчання будувався за системою Томаса Аквінського).

Філософія вивчалась протягом двох років, Богослов’я – чотирьох, а згодом -трьох років.

З другої половини ХVІІІ ст. повний курс навчання в Академії скоротив­ся і становив 10 років, 7 ординарних класів: 3 граматичних, поетики, риторики, філософії і Богослов’я. Існували й неординарні класи: іноземних мов, історії, географії, математики, музики і малювання. У Академії сформувалися графіч­на, вокально-хорова (академічний і братський хори), композиторська й вико­навська школи. Система управління Колегєю була подібною до європейських вищих навчальних закладів. Очолював її ректор. Першим помічником вважав­ся префект (відповідав за якість навчання і поведінку студентів). Поза межами колегії життям студентів опікувалися суперінтендант (з учителів) і директо­ри, цензори, візитатори (помічники зі студентів). Викладачі молодших класів називалися дидаскалами, магістрами або просто вчителями, старших – про­фесорами. У молодших класах навчалися учні, починаючи з класу поетики їх називали спудеями, або студентами. Серед особливостей – учні перших шес­ти класів утворювали молодше школярське братство; ті, хто навчався у філо­софському та богословському класах – старше братство. Поділ відбувався не на факультети, а на «школи», випускникам не присвоювали вчених ступенів. Життєдіяльність академії ґрунтувалася на демократичних засадах (виборність посади ректора; відбір учителів з-поміж кращих випускників академії; обрання учнями класів навчання; необов’язковість богословської підготовки; учнівське самоврядування).

31 жовтня 1798 р. наказом імператора Павла Академія була зрівняна у ста­тусі з іншими трьома – московською, петербурзькою, казанською і відповідно переведена на суто релігійний зміст навчання, підготовку кадрів духовенства. У 1755 р. відкривається Московський, а в 1804 р. – Харківський імператорські університети, які перебрали на себе функції вищих навчальних закладів. У 1817 р. навчальний заклад перетворено на духовну семінарію, а з 1819 р. – реоргані­зовано в Духовну академію.

Випускники Києво-Могилянської академії доклалися до організації шкіл, колегіумів, семінарій, училищ, гімназій в Україні і Росії. У ХУІІІ ст. могилянці відкрили та очолили Чернігівський, Переяславський, Харківський колегіуми, Слов’янську семінарію у Полтаві, згодом – у Новомосковську і Катеринославі. Ними було також відкрито Новгород-Сіверську гімназію, Ніжинську гім­назію вищих наук. Працювали випускники академії і в Київській гімназії, Харківському університеті та інших навчальних закладах.

Фото 72 митсубиши фото www.ant-mitsubishi.ru.