Поняття харизми та харизматичного лідерства в соціології Макса Вебера

Травень 13th, 201110:59 am

0


Поняття харизми та харизматичного лідерства в соціології Макса Вебера

Поняття харизми та харизматичного лідерства в соціології Макса Вебера

М.Вебер (1864- 1920) – німецький соціолог та філософ політи­ки, один з найвпливовіших авторитетів наукової думки XX ст. Са­ме він запровадив в політології поняття харизми, яке передбачає сліпу віру підлеглих у магічний дар лідера, його мудрість, героїзм, святість. Харизма (від грец.- милість, благодать, божий дар) -особливий тип легітимності, організації влади і лідерства, заснований на виняткових якостях тієї чи іншої особистості, головним чином релігійного або політичного діяча, що дозволяють йому здійснювати в суспільстві функції пророка , вождя чи реформато­ра. Поняття харизма М.Вебер запозичив у Р.Зома, дослідника ран­ньохристиянських общин. Для Зома харизма є містичним даром релігійного пророка античності, для Вебера -це надприродна вла­стивість особистості, яка сприяє їй в підкоренні мас. У його розу­мінні харизма як покликання бути вождем “абсолютно своєрід­ний, а тому божий дар”, яким може володіти і релігійний пророк, і герой, і політик.

Харизматична влада постає як ідеально-типова модель, тобто в цілковитій “чистоті” і в межовому вигляді щодо її розвитку. Вебер спеціально обговорює проблему обмеженості конкретного аналізу шляхів становлення цього типу влади. Найбільш близький харизмі тип відносин Вебер вбачає у сфері релігії і до раціоначістичних епохах – античності та середньовіччі.

Раціональність – це пряма ан­титеза харизми, яка сповільнює її виникнення. їй, динамічній і напруженій, підвладно все, вона змітає перешкоди на своєму шля­ху. Звідси зрозуміла думка Вебера про революційний характер ха­ризми, яка ” безжалісно перевертає все минуле і сучасність”.

За термінологією Вебера, специфіка харизматичного руху по­лягає в тому, що він розгортається осторонь від економіки, оскі­льки матеріальний інтерес вбиває харизму. Він не стосується іс­нуючих, докорінних проблем буття, і тому може відтворюватися без перешкод. У цьому і полягає особливий зміст легітимності ха­ризматичного руху: його загальна орієнтація не викликає ворожо­сті зі сторони влади, більше того, він отримує підтримку меценатів. Саме це дозволяє лідеру і його прибічникам займати позицію, ика визначена Вебером як ворожість економіці.

Рух, який вису­ває вимоги корінних соціальних перебудов, Вебер називає іллегіппшним. Для Вебера поняття харизма синонім ірраціональності, а иона в свою чергу протилежна поняттю раціональність, яке є ета­лоном, з яким порівнюють і дії, і явища, і епохи. Тому харизма отримує побічне, опосередковане трактування, яке витікає із суп­ротивного. Відсутність чітко вираженої суті харизми стала причи­ною визначення науковцями цього терміну як найбільш сумнівно­го з усієї соціології Вебера. Отже, харизма, а також існуючий у світі харизматичний рух у взаємодії з офіційною владою закінчує­ться тим, що і вона стає на службу лідеру.

Отже, термін харизма застосовується до індивіда, який виділяє­ться з середовища звичайних людей і його вважають наділеним надлюдськими (надприродними) та винятковими здібностями. І Іричому не так уже й важливо, чи справді ці властивості такі над­звичайні, головне, щоб такими їх бачили його прибічники, які фа­натично віддані харизматичному лідеру, і всякий сумнів у його чудотворних якостях розглядається як святотатство.

Харизматичний тип політичного лідерства найбільш характер­ний для відсталих або ж тих, що стають на шлях становлення де­мократії як пануючої доктрини та індустріалізації. Харизматичне лідерство, за Вебером, виникає в суспільстві в критичні соціально-політичні періоди. Лідер штовхає маси на підрив звичної тра­диційності, її засад.

Харизматичне лідерство в справжньому, а не формальному ви­разі, як правило, не може бути тривалим. Зі стабілізацією соціаль­ної системи воно трансформується на традиційне чи, частіше, на раціонально-легальне.

Надія Бабинська
Науковий керівник – доц. Ротар Н.Ю.

 

1.Вебер М.Избранные произведения : Пер. с нем. – М.: Прогрес, 1990.- 808 с.
2.Работы Макса Вебера по социологии религии и культуре. Выпуск 1. АНСССР. -М.,1991.- 103с.
З.Ашин Г.К. Политическое лидерство: оптимальный стиль// Общественные науки и современность. – 1993. -№ 10 .- с.118-120.
4.Шпакова Р.П. Типы лидерства в социологии Макса Вебера.// Социологические исследования.- 1988. -№5. -с.134-138.