Порівняльна характеристика диктора і ведучого радіопрограм – Частина 2

3 Квітня, 20128:39 am

0


Порівняльна характеристика диктора і ведучого радіопрограм – Частина 2

Порівняльна характеристика диктора і ведучого радіопрограм – Частина 1

Давайте розглянемо ще таку важливу деталь, як ставлення слухача до людини, яка працює в радіоефірі. Звичайно, тут думки бувають різні. Спираючись на досвід Національного радіо, не можна забувати про те, що його аудиторію нині складають переважно люди похилого віку. Для декого з них не так важливий зміст інформації, як її виразне і чітке читання в ефірі. Справді, багатьом з нас, я маю на увазі ведучих програм, не вистачає вміння карбувати кожне слово. Але чи так це потрібно? Розмовляючи один з одним, ми лише акцентуємо інтонаційно окремі слова. Цим і відрізняється живе мовлення: воно завжди інтонаційно забарвлене, насичене почуттями і враженнями. Тому й в ефірі журналіст, як і кожна людина під час спілкування, не залишає за порогом студії своїх емоцій. Хоча, звичайно, правильність і виразність мовлення завжди має для нас велике значення, ми прагнемо удосконалювати ці риси, якими обов’язково має володіти радіожурналіст-професіонал.

Можна чимало сказати і про те, наскільки виправдовує свою роль в ефірі ведучий радіопрограм. На жаль, останнім часом національне мовлення не може похвалитися повною відповідністю визначенням “персоніфікованого мовлення”. Лише деякі з програм вирізняються роллю ведучого, зокрема, суботня інформаційно-музична програма “Обрії”. Найкращим зразком у цьому плані, як на мене, є авторська програма Сергія Фісюна “Тиждень”, де найкращою мірою помітна присутність автора. Причому, вона виявляється не лише при написанні програми, а й задовго до цього — автор сам визначає теми, замовляє матеріали. У цій програмі звучать ті ж інформаційні повідомлення, які до цього ми протягом тижня чули в інформаційних випусках, але подача їх зовсім інша — кожна інформація має своє, конкретне місце, часто їх розташування (порівняння, підсилення чи протистояння) підштовхує слухача до якогось певного висновку.

Порівнюючи роль ведучого і диктора, не можна не враховувати і те, що з кожним роком інтелектуальний багаж слухацької аудиторії поповнюється, водночас зростають її вимоги до людини, яка працює в ефірі. Багатьом не цікаво чути просто інформацію — власний висновок про ту чи іншу подію людина хоче порівняти з позицією радіожурналіста. Звісно, усе це можливо, коли ЗМІ незаангажовані і мають повну свободу у трактуванні і подачі інформації.

Простежуючи хронологічні етапи ведення журналістами інформаційних програм, зауважу, що спочатку практикувалася спільна робота у студії ведучого і диктора. Диктор допомагав вести інформаційні блоки програми, читав різноманітні повідомлення. Згодом цей варіант змінився, і ведення програм повністю лягло на плечі журналістів. І як на мене, у цьому відображено потреби часу, адже змінюється все навколо нас, зростають вимоги до засобів масової інформації, які не просто відображають все, що відбувається, а змушують думати і осмислювати події. Найголовнішим аргументом на користь ведучого програм може бути лише його високий професіоналізм, який допоможе слухачеві знайти в радіоефірі цікавого співрозмовника, людину компетентну і небайдужу до того, про що він розповідає. Тож кожному з нас є над чим працювати, є що переймати один в одного. Не треба боятися самим пропонувати слухачам власну систему інформаційного мовлення, адже зрозуміло, що роками встановлену традицію не так-то легко змінити, але це потрібно, щоб згодом не стати непотрібним тому ж слухачеві.

О. ПАПУША, Ю. МАТВІЙЧУК, ведучі програм Національного радіо та радіо “Ера”