Предмет політології

Грудень 5th, 20113:42 pm

0


Предмет політології

Предмет політології

Кожна із складових політики прямо чи опосередковано є предметом суспільних наук. І, мабуть, це фатально неминуче вже тому, що цивілізований соціум є політичним, отже, і практична реалізація висновків цих наук, а врешті-решт їх розвиток, зумовлений саме соціальними потребами, так чи інакше виходить на політику.

Щодо історичних та економічних наук, філософії людського буття, соціальної психології та деяких інших, то їхній предмет безпосередньо пов’язаний з політикою.

У цьому плані політика є феноменом, що інтегрує, всі суспільні науки в певну цілісну систему. Тому розрізняють два підходи у визначенні предмета політології: універсалістськи-сумативний і аналітико-концептуальний. Перший підхід — це сукупність різноманітних науково-дисциплінарних рішень. У результаті політологія розуміється як сукупність політичних знань, які виробляють всі суспільні науки. Тут, власне, має місце екстенсивна, універсалістська інтерпретація політології, розгляд її як простого збільшення або зменшення політичних знань через призму окремих суспільних наук. По суті, політологія розглядається в широкому розумінні, при якому фактично йдеться про заперечення самостійного предмета.

Аналітико-концептуальний підхід розглядає політологію як певну єдність найбільш суттєвих щодо даного явища рис і ставить перед нею завдання систематизувати матеріал, визначити загальну логіку і вузлові моменти аналізу, координувати спільні зусилля різних наук.

При такому підході можна виділити дві основні тенденції. Перша розглядає політологію як загальну науку про державу, демократію або політичну владу. Про це свідчать політологічні дослідження, проведені в ряді країн. У підсумку вони оформилися в самостійний науковий напрям. Інакше кажучи, політологія — це державознавство, на що безпосередньо вказує  З. Нейбауер — основоположник норма-тивістської правової теорії. Державознавчий напрям отримав подальший розвиток у загальній теорії держави і права. На думку С. Алексєєва, предметом політології є політична організація суспільства. Тут предмет політології значно розширений, але головна його ланка — держава. При такому трактуванні має місце ототожнення політичної організації і держави. Ряд політологів під політичною організацією розуміють систему політичної влади, що цілком правомірно, оскільки політична влада є не просто важливим політичним явищем. Це, по суті, ядро політики. Але все ж визначити її єдиним предметом політології недостатньо. Кожний громадянин — це індивідуальний вимір міцності політичної системи.

Поза тим не припиняються спроби розширити і пожвавити державознавчий підхід до визначення предмета політології. Так, вважається, що предметом політології є форма політичного устрою, яка в сучасному світі не що інше, як  демократія. Таке визначення предмета політології не виходить за рамки держави як політичної організації суспільства.

Дехто вважає предметом, політології владу у великих суспільних групах. Так, Ф. Ришка під предметом науки про політику розуміє, владу у публічному значенні, владу в ролі організованої громадськості. Прагнення оволодіти і зберегти владу безпосередньо або опосередковано, на його думку, пов’язане з суперечностями і конфліктами, які виникають між великими групами людей з приводу розподілу матеріальних благ. Таке твердження призводить до ототожнення політичної і державної влади. Поза тим у сучасному світі велику роль у політиці відіграють політичні партії, масові громадські організації, суспільно-політичні рухи. Як бачимо, визначення предмета науки про політику у Ф. Ришки нечітке. Він зазначає, що предметом науки про політику є дійсність або те, що відбувається в сфері політики у сучасному світі.

Друга тенденція у визначенні предмета політології знайшла відображення у працях, автори яких по-своєму інтерпретують ідеї Платона, Арістотеля, Ціцерона, Макіавеллі, Бекона, Гоббса, Локка, Монтеск’є, Дідро, Грамші щодо політики як предмета політології.

Так, визначаючи політику як складне явище, М. Семов підкреслює, що це одна із головних сфер суспільного життя, яка випливає з економічної основи, сфера самоусвідомлення спільності і боротьби, економічних та інших соціальних інтересів класу, сфера конституювання, утвердження і відстоювання класового інтересу як загального, суспільного через державну та іншу владу. Ця характеристика політики дає змогу оцінювати її як політичну сферу, яка і виступає предметом політології.

Однак таке визначення досить вузьке. Добре це розуміючи, Ф. Бурлацький зазначає, що основний об’єкт політичного дослідження становлять політична система і політичний процес. Він вважає, що об’єднуючим моментом для науки, яка вивчає політику, є не тільки і не стільки об’єкт дослідження, скільки підхід, метод, методика, понятійний апарат і термінологія. Тому прихильники такого підходу ставлять у центр уваги політичної науки не владу, не політику, не політичний процес, а політичну систему, яка має зв’язок з економічною і соціальною системами суспільства.

Нарешті, існує точка зору, згідно з якою предметом політології є і діалектика влади, і владарювання, і теорія політики, і динаміка політичних інститутів, і історія політичних учень.

Загалом, на наш погляд, саме друга тенденція дає  найбільш адекватне уявлення про предмет політології як самостійної наукової дисципліни. Вона включає в себе політичну теорію, історію політичної думки, науку про владу, політичні партії, громадські організації та суспільно-політичні рухи, інститути демократії і політичні режими, дослідження відносин між соціальною структурою суспільства, з одного боку, і політичною поведінкою його складових — з іншого. Політологія покликана розкрити основні елементи суспільно-політичної системи у їх взаємодії в політичному процесі. Вона вивчає управління в контексті суспільно-політичної дійсності. До предмета політології належать політична свідомість і політична культура — важливі фактори детермінації політичних орієнтацій і поведінки широких мас.

Звичайно, більшість названих проблем вивчається філософією, соціологією, правовою наукою. Політологія інтегрує   політичні аспекти цих дисциплін, а отже, передбачає певною мірою  міждисциплінарний  підхід  до  предмета свого  дослідження.

Враховуючи усе це, пропонуємо визначити політологію як  науку,  що  вивчає  спрямування  і  зміст  політичного  процесу, його суб’єкти і рушійні сили, ідейні доктрини. При цьому   центральною  є  проблема   влади.   В.   Липинський підкреслював, що ціль політики — не сам рух, а реалізація  політичних прагнень, які породжують його. Ця реалізація здійснюється не тільки духовною й матеріальною силою. Влада,  яка може використовувати матеріальну силу для здійснення своїх  прагнень і своїх ідей,  є ціллю всякої серйозної  політичної  акції.   Без   влади   навіть   найкращі прагнення, найкращі ідеї залишаються утопією. Вона дає ключ   до   розуміння   політичної   системи,   її   інститутів, політичних   рухів   і   самої  політики.   Тільки   з’ясувавши характер   влади,   можна   виділити   політику   і   політичні відносини з усієї сукупності суспільних відносин. Серцевиною політології, основним об’єктом дослідження і вивчення є політична система як знаряддя здійснення влади.

Розробку концепції предмета політології не можна відокремити від сукупного стану наукового знання, від збагачення політичної істини політичним досвідом. І справа не тільки в категоріях політології. Наука про політику існує давно. Але політологія в сучасній інтерпретації — це набуток новітнього часу. Вона виникла на певному етапі людської цивілізації — у період становлення індустріального суспільства, тоді, коли народилися нетрадиційні, нові стосунки між людиною і оточуючим її світом, дедалі ціліснішим, більш універсалізованим. За цих умов демократія стає адекватною формою організації суспільно-політичного життя і вимагає політики, що грунтується на знанні, а не на міфах. Саме демократія, особливо ліберальна, породжує попит на політологічні знання. Вона розкріпачує суспільно-політичну думку, створює оптимальні умови для розвитку політології.

Організаційно політологія сформувалася в країнах Заходу після другої світової війни. І це не випадково. До середини XX ст. вся політична система зводилася до держави. Право, насамперед державне і міжнародне, закономірно домінувало при вивченні цієї системи. Після другої світової війни викристалізувалася система, в якій політика уособлювала не тільки державу, а й партії, суспільні організації та інші політичні інститути. Фактично сформувався предмет сучасної політології.

Дещо інше спостерігалося в країнах “реального соціалізму”. До останнього часу політичні дослідження тут  здійснювались у рамках філософії, теорії соціалізму, юриспруденції, політичної економії, історії. Лише в 70-х роках вони починають оформлятися в самостійну науку. До того політологія тлумачилась як “буржуазна” наука, форма реакційної буржуазної ідеології. Ярлик “лженауки” вона носила значно довше, ніж генетика, кібернетика, соціологія. В 1990 р. з’явилася нова наукова спеціальність — політологія. І тут не можна не погодитися з Р. Шпорлюком, що при переході до демократичного устрою політологію доведеться починати з нуля.

Предмет політології конкретизується в міру збагачення політичного досвіду, що неминуче приводить до розширення спектра політичної теорії, її плюралізації. При цьому окремі теорії — не частина політології, а спрямована її пізнавальна діяльність. Відповідно в самому предметі політології можуть виділятися два аспекти: внутрішній, який розглядає механізм політичного світу людини, його структуру і динаміку, і зовнішній, що досліджує політичну культуру або її елементи в контексті зв’язку з соціумом.

При вивченні політології слід виходити з того, що її предметом є насамперед політика як процес діяння з усіма притаманними йому протиріччями, боротьбою різноманітних сил, інтересів і пристрастей. Тобто йдеться про політику як живе буття. Тому головне завдання політології — не вивчення влади і політичних інститутів як таких, а розгляд політичних процесів у цілому. А це передбачає вивчення політичних інститутів у взаємодії, аналіз механізмів і факторів прийняття рішень та їх реалізації на різних рівнях політичного життя.