Пряма, плебісцитарна і представницька демократія

Травень 8th, 20137:18 am

0


Пряма, плебісцитарна і представницька демократія

В залежності від того, яким чином народ бере участь у керуванні державними і суспільними справами, демократія підрозділяється на пряму (безпосередню), плебісцитарну і представницьку (репрезентативну).

Пряма демократія – це особиста участь громадян у підготовці, обговоренні і прийнятті рішень. Пряма форма участі була характерною для античного світу. Народні збори були вищим органом державного керування. Рішення, що приймали шляхом рахування голосів більшості вільних і рівноправних громадян демократичних міст-полісів, вважалися законними й обов’язковими для виконання громадою. Далеко не всі громадяни мали право голосу. Існувало багато цензів – майновий, соціальний, віковий і інші. Проте, пряма демократія була першим досвідом институціоналізованного, заснованого на законі, державного правління.

У сучасному світі пряма демократія зустрічається головним чином при виборі презідентів і на рівні місцевого самоврядування, або в маленьких колективах, коли для ухвалення рішення не потрібно спеціальної підготовки. До прямої демократії відносять також імперативний мандат, що припускає пряме виконання волі виборців без прийняття компромісних варіантів рішень.

При плебісцитарній демократії можливості політичного впливу громадян обмежені правом схвалити або відкинути той або інший законопроект шляхом голосування. Як правило, законопроекти готуються урядом або експертною групою.

Ведучої в сучасних державах формою політичної участі громадян є представницька демократія. Неможливо представити, щоб поточні політичні проблеми в індустріально розвинених державах вирішувалися спільно, у відкритих дебатах шляхом прямої демократії. Громадяни передають своє право на керування довіреним представникам, що покликані виражати їхні інтереси, приймати закони і віддавати розпорядження.

Найбільше розповсюдженою концепцією представницької демократії є ліберальна буржуазна концепція, якій притаманні наступні риси:

– використання механізмів партисипаторної (від англ. – брати участь) і прямої демократії тільки при рішенні питань конституційного рівня і на рівні місцевого самоврядування;

– визнання різних кутів зору як норми політичного плюралізму і створення механізмів досягнення суспільної єдності;

– існування узаконеної опозиції;

– гарантія прав і свобод особи, яких не існувало на ранніх стадіях існування демократії;

– надання загального виборчого права представникам усіх прошарків народу;

– свобода і конкурентність ЗМІ, право доступу громадян до інформації;

– повага інтересів меншості й узгодження його права з інтересами більшості.

Березовський В.В. Політологія: Харків: УІПА, 2010 – 218 с.