Про пам’ятку індійської літератури – веди

Серпень 28th, 201311:40 am

0


Про пам’ятку індійської літератури – веди

Веди — найдавніша пам’ятка індійської літератури. Веди датуються приблизно II тисячоліттям до н. д. Слово веда озна­чає «знання» і походить від санскритського кореня vid, звідки слов’янське відати, знати. Арійські племена — буквально «благородні» —прийшли в Індію, за різними версіями, з Ірану (звідси стародавня назва цієї країни — Аріяна), або ж із півдня Східної Європи чи з Прибалтики. На жаль, археологам не вдалося віднайти пам’ятки матеріальної культури аріїв. Проте є Веди — їхня літературна спадщина, яка багато віків існувала в усній формі. Записано їх у X—VIII століттях до н. д. у шко­лах жерців.

Особливістю давньоіндійської літератури є її синкретичність, тобто поєднання різних елементів. Так, у художніх текстах поєднані в одному потоці міфи, легенди, перекази, реальні події, очевидцем яких був сам автор. Наукова і художня, релігійна і світ­ська, дидактична і розважальна література — все поєднується в ме­жах того самого тексту. Твори з фі­лософії, астрономії, медицини напи­сано в поетичній формі.

Ведичні вірші. Так звані гімни (піснеспіви) — священні тексти, на яких ґрунтується вся по­дальша культура Індії. Саме з Вед починаються літературна, релігійна, філософська та наукова традиції Стародавньої Індії. Так давньоіндійський медичний трактат «Аюрведа» («Веда про життя») до сьогодні вивчається лікарями-гомеопатами різних країн.

Збірки Вед — самхіти — обов’язково вміщують чотири Веди: «Рігведа» («Веда гімнів»), «Самаведа» («Веда піснеспівів»), «Яджурведа» («Веда жертовних формул»), «Атхарваведа» («Веда заклинань»).

«Рігведа» — найдавніша і найзначніша з Вед. Це збірка релігійних гімнів, що виникли серед арійських племен у період їх переселення в Індію. Остаточного оформлення «Рігве­да» набула в X столітті до н. д. «Рігведа» об’єднує 1028 гімнів, які складають десять книг.

Гімни присвячувалися богам. Давньоіндійські боги спочатку уособлювали лише сили природи, пізніше — також суспільні сили.

Головні давньоіндійські боги. Найпопулярніший із богів — громовержець Індра, який переміг сили зла і поклав початок миру. Індра — раджа, цар ведійських богів, героїчний і завзя­тий; він — і бог грози, і бог битви, але насамперед свавільний правитель. Бог Агні уособлює і священний, і домашній вогонь, і таким чином пов’язує небо і землю, передаючи кинуті у во­гонь жертвоприношення небесним богам. У гімнах «Рігведи»

цей бог постає в образі вогнистово- лосого воїна на блискучій колісни­ці, запряженій полум’яно-рудими кіньми під стягом із диму. Агні присвячено понад 200 гімнів. Гімн до Агні відкриває першу книгу «Рігведи». Рання Зоря (індійська Ушас) — найяскравіша з усіх ведій­ських богинь: вона їздить чудовою колісницею з двома красенями братами-близнюками, які уособ­люють дві зірки — досвітню та вечірню. Бог сонця Сур’я — дже­рело світла, достатку, здоров’я. Його чоло осяває німб із промін­ням. Бог виїжджає повозом, у який запряжено сім коней (днів тижня).

Спілкування людини з богами відкрите й вільне. У «Рігве- ді» люди говорять з богами як рівні з рівними. Немає страху перед грізним богом-месником, немає і проявів безтямної віри. Найдавніші гімни Вед — жертвоспіви, якими жерці ведій­ських арійців, ще не знаючи храмів, на буйних жертовних святах закликали своїх богів. А ті, на конях, у колісницях приїздили покуштувати пожертви — масла, м’яса і п’янкого соку Соми, який давав їм божественну силу. У «Рігведі» Сомою називалась рослина, з якої робили чудовий напій; частину його зливали на вівтар, а частину випивали учасники обряду. Пізніше Сома — бог священного напою — став символом усякої духовної культури і творчості.

Кожна з Вед має свої «Брахмани»1 — книги комен­тарів. Написані вони для служителів культу — брахманів і пояснюють сенс читання вед, виконання обрядів тощо. Далі вміщено «Араньяки» («Книги лісу»), які належить вивчати, обдумувати брахманам, що присвятили себе життю в лісовій пустці. Завершують книгу «Упанішади» (буквальний пере­клад — «Сидіння біля ніг учителя») — релігійно-філософські міркування у віршах та прозі про богів, природу й людину. Найскладніші ідеї у ведах викладаються за допомогою діалогу вчителя й учня.

Ведична література має велике значення не лише для індійської культури, а й для усіх індоєвропейських народів. В українській літературі Веди перекладали Леся Українка, Павло Ріттер.

Своєрідність Вед:

  • священні індійські тексти, написані у школах жерців;
  • складені в поетичній формі — гімни, піснеспіви;
  • укладені в збірки (самхіти).