Проблема співіснування традиційного та нетрадиційного у релігійному середовищі

Вересень 28th, 20114:00 pm

0


Проблема співіснування традиційного та нетрадиційного у релігійному середовищі

Проблема співіснування традиційного та нетрадиційного у релігійному середовищі

З історії релігій добре відомо, що численні течії та напрями, які протистоять ортодоксальній церкві, – явище не таке вже й рідкісне. їх виникнення – результат глибинних процесів у суспільстві, передусім наслідок кризи традиційної релігійності. У XX ст. позиції усталених релігійних течій виявилися значно підірваними, в першу чергу науковим світоглядом. Досягнення НТР висунули масу проблем, насамперед соціальних, перед якими офіційна церква зі своїми консервативними уявленнями виявилася безсилою.

Багатьох людей, особливо серед молоді, приваблюють заклики з боку нових релігійних течій до самотворчості, чим відкидається церковний деспотизм. Люди бажають спасіння душ саме зараз, саме тут, а не в потойбічному світі. Крім того, якщо традиційні релігії вирішують проблему’ релігійної єдності шляхом екуменічного взаєморозуміння, всіляко оберігаючи свою унікальність, то неорелігії спираються на єдиний містичний досвід у злитті з Абсолютом: вони роблять ставку на те єдине, що об’єднує всі релігії – визнання існування зв’язку людини з надприродним [2, с.436].

Аналогічна ситуація склалася і в Україні. Самі представники українських православних та католицьких церков неодноразово визнавали, що успішне проникнення на простори України нових релігійних течій є наслідком формалізму й байдужості духовенства, втрати церквою місіонерського ентузіазму, недостойних вчинків священно- і церковнослужителів, міжцерковних конфліктів тощо. Яка може бути довіра до традиційного для України православ’я, що претендує на статус національної релігії, якщо воно саме нині переживає кризовий період, а з екранів телевізорів не сходять повідомлення про внутріцерковні конфлікти.

Богослови зазначають, що релігійний пошук досить часто приводить людину не до Церкви, а до секти. Аналізуючи причини цього явища, робиться такий висновок: “Неозброєна християнською вірою, знанням Святого письма й пророцтв про майбутнє світу і пришестя антихриста, сучасна людина не може правильно оцінити пропоновані їй окультні вчення. Вона всеїдно поглинає будь-яку містичну отруту, що пропонують їй певні сили. Цим користуються ловці душ. які часто і не приховують своїх намірів” [1, с.96].

Подібні оцінки і висновки щодо діяльності нових релігій в Україні не поодинокі. До того ж. здебільшого вони грунтуються не на глибоких і всебічних  наукових  дослідженнях  феномену  неорелігій.   а  мають суб’єктивний, упереджений характер. Звідси випливають і рішучі заклики не лише до обмеження, а й до повної заборони діяльності нових релігійних течій [3. с. 11 ].

Але скоріш за все, таке обурення з боку представників традиційних церков щодо існування новітніх релігій зумовлене передусім значним посиленням конкуренції на міжконфесійному просторі України, тобто звичайним побоюванням за власне “місце під сонцем”. І хоча переважна більшість прихильників сучасних неорухів у минулому не були пов’язані з традиційними конфесіями та здебільшого стояли на позиціях індиферентного ставлення до релігії, а отже не є “перебіжчиками” з табору ортодоксів у табір неофітів, проте традиційними церквами все одно всі неорелігійні течії бездумно зараховуються в розряд “тоталітарних”, “деструктивних” сект, які порушують громадський порядок, шкодять здоров’ю людей, призводять до психічних розладів тощо.

Не будемо заперечувати, що у діяльності деяких НРТ (наприклад. Великого Білого Братства та сатанинських течій) справді проявляється антисоціальна орієнтація і наведені вище приклади дійсно мають місце. Проте не варто через це звужено підходити до аналізу діяльності всіх нових для нас релігій, адже тут потребує ґрунтовного аналізу кожен конкретний випадок. Не можна беззаперечно стверджувати, що шахрайство, обман та різного роду збочення є “фірмовою” ознакою НРТ. Адже давно вже не становить таємниці, що ці явища мають місце і у середовищі православного духовенства
Упередженість та нетерпимість з боку традиційних релігій нерідко знаходять підтримку і у владних структурах, оскільки деякі посадові особи вважають духовним інтегратором у країнського суспільства лише традиційні релігії. Проте, не зважаючи на нетерпиме ставлення до себе, майже 85 % членів неорелігійних громад заявляють про свою лояльність до влади та позитивне ставлення до послідовників інших віросповідань. Тож мабуть варто і представникам традиційних церков, і всім нам припинити оцінювати нетрадиційні рухи з позицій “добрі – погані” або “‘корисні – шкідливі”, адже їхня поява не випадкова – саме суспільство завжди породжує форми, яких потребує, а це значить, що неорелігії є невід’ємним компонентом релігійного життя як у світі, так і в Україні. Тому задля реального утвердження принципу релігійної толерантності в нашому суспільстві не варто доводити справу до конфронтації між прибічниками традиційних та нетрадиційних віросповідань.

Ярослав Ювсечко
Науковий керівник – доц. Докаш В.І.

Використана. література:
1. Газета “Православний вісник”; – 1998.    № 3.
2. Лубський В.І. Релігієзнавство: Підручник. – К,: Вілбор. 1997.
3. Новичснко М. Нові релігії на-конфесійній карті України // Новітні релігії в сучасній Україні. Збірник матеріалів. – К.; ViP. 2000.