Проблема визначення емотивності

Лютий 3rd, 20117:04 am

0


Проблема визначення емотивності

Нижче наведено частину дослідження “Лінгвістичні засоби вираження емоцій у творі С.Моема “Театр”“. За цим посиланням ви зможете знайти детальний опис роботи і список джерел.

Проблема визначення емотивності

У лінгвістиці не існує повного й однозначного визначення поняття емотивності. В.І. Шаховський визначає емотивність як іманентно притаманну мові семантичну якість виражати системою своїх засобів емоційність як акт психіки, відображені в семантиці мовних одиниць, соціальні та індивідуальні емоції [33, с. 23]. Дослідник також зазначає, що емотивність – це емоційність в мовному значенні, тобто чуттєва оцінка об’єкту, вираз мовними або мовленнєвими засобами відчуттів, настроїв, переживань людини [35, с.153]. Емотивність завжди експресивна та оціночна, але не навпаки.

О. Селінова розуміє під емотивністю у сучасній мовознавчій науці складову конотативного компоненту у семантичній структурі мовної одиниці, який репрезентує емоційне ставлення носіїв мови до позначеного. Емотивність може формувати й денотат значення слова, що створює суперечність у розгляді денотата й конопата у встановлені межі між ними [21, с.248].

І.М. Літвінчук називає емотивністю «результат інтелектуальної інтерпретації емоційності, що транслюється в мові та мовленні» [11, с. 1]. М.В. Гамзюк розуміє під емотивністю мовне вираження емоцій [5, с. 37]. Автори словника Kleines Wörtebuch der Stilkunde виділяють поняття Emotionalität, яке відповідає українському «емоційність», під яким  учені  розуміють «можливе  позначення  суми  емоційних, тобто  пов’язаних  з  душевним  переживанням, елементів тексту» [43, с. 39].

Є. Ю. Мягкова  пропонує  використовувати поняття «емоційне  навантаження  слова», розуміючи  під  цим  поняттям «ті  якості  слів, завдяки  яким  вони  виражають  і  називають емоції» [15,  с. 10].

Сучасні дослідники відзначають, що емотивність – це також і текстова категорія, підпорядкована інформативності або модальності, яка виражає емоційне ставлення адресанта (автора), його функції у тексті, дійових осіб, імовірність емоцій реального чи модельованого авторською свідомістю гіпотетичного читача щодо описуваних подій, явищ, персонажів, їхньої поведінки й  аналізується за допомогою емоційно заряджених текстових компонентів (емоціогенних маркерів).