Процедури втручання в конфлікт, спрямовані на попередження, регрес або розвиток конфлікту

Січень 24th, 201311:45 am

0


Процедури втручання в конфлікт, спрямовані на попередження, регрес або розвиток конфлікту

Громадська дипломатія – організація та проведення різних неформальних контактів для поліпшення взаєморозуміння і формування довіри один до одного. Ці процеси широко варіюються, включаючи процеси проведення, культзаходів, налагодження контактів пост побратимів, організацію обміну візитами громадян, спільні проекти, гуманітарна допомога тощо. Але реальна практика показує, що більшість міні-груп (у широкому смислі) конфлікт ситуацій мають у своїй основі більш вагомі причини, ніж просто викривлені взаємовідносини. Ефективність громадської дипломатії суттєво залежить від умов, які накладаються владними державними структурами. Так, наприклад, ніяке збільшення міжособових контактів між ізраїльтянами та палестинцями не зможе змінити структурних проблем, які спрямовуються, як довготривалі загрози з обох сторін.

Т-груповий підхід – цей підхід заснований на положенні, що для досягнення взаєморозуміння й ефективного розв’язання проблем необхідний більш глибокий досвід навчання. Дане положення пов’язане з використанням так званих групових тренінг-семінарів із врегулювання й розв’язання конфліктів. Такий підхід особливо продуктивний, якщо учасники Т-групових процедур є особами, безпосередньо втягнутими в конфлікт або мають право приймати політичні рішення.

Процедурно Т-групові методи представляють серії спеціально організованих зустрічей (семінарів) для учасників чи представників конфліктуючих сторін, які проводять на нейтральній території групи посередників, що складаються з конфліктологів, соціологів, політологів. Семінари звичайно продовжуються від п’яти до десяти днів і відбуваються у два етапи: на першому йде навчання  учасників навичкам соціальної чутливості й розумінню групових процесів; на другому – переговори з розв’язання конкретного конфлікту з наступним доведенням результатів до осіб, що приймають рішення.

Практика застосування Т-групових методів розв’язання міжгрупових конфліктів має значну історію. Можна згадати організацію серії Т-груп семінарів з урегулювання в 1960-х роках затяжного конфлікту між Кенією, Ефіопією та Сомалі. Конфлікт уключав у себе озброєні й прикордонні сутички, етнічні проблеми зіткнення в традиційних способах життя, залежність від інших держав, проблеми національного суверенітету. Учасниками були університетські професори з Кенії та Ефіопії і  досвідчені професіонали з академічною підготовкою з Сомалі. Семінар проводився у два етапи. На першому зі змішаними групами проводився тренінг з розвитку навичок групової роботи й спілкування. На другому, змістовному етапі перед учасниками ставили завдання – виробити варіанти розв’язання конфлікту всередині кожної групи, а потім досягти згоди на спільній зустрічі. Оцінка успіху семінарів не була однозначною, оскільки, хоча в рамках окремих груп учасники й досягли згоди, проте спільні збори їм провести так і не вдалося.

Вважають, що Т-групові процеси сприятимуть розв’язанню міжгрупових конфліктів, якщо правильно обраний момент утручання, є час для планування, грамотно підібрані сучасники, адекватно оцінені реальні умови протікання конфлікту, запрошені досвідчені консультанти (третя сторона).

Дипломатія другого шляху (“Second Track or Track Tow Diplomacy”). Цей метод застосовували, як правило, колишні дипломати, учені, особи, близькі до правлячої еліти. Він ґрунтується на положенні, що багато обмежень, які виникають у процесі офіційних переговорів, можуть бути зняті при  неформальній взаємодії між сторонами конфлікту з допомогою авторитетних посередників. Як правило, подібний процес здійснюється паралельно з офіційними переговорами. Він дозволяє гнучко реагувати на розвиток ситуації і в силу своєї неформальності швидко пристосуватися і змінювати хід офіційних переговорів. Вважається, що дипломатія другого шляху особливо корисна для розв’язання міжнародних і міжгрупових переговорів.

Проблемно-орієнтовний підхід спирається на загальні теорії поведінки й прагне ввібрати в себе будь-які досягнення, що сприяють розумінню першопричин явищ та проблем. Це певною мірою „точка прориву” у вивченні проблеми розв’язання конфлікту, на перше місце тут ставиться потенціал людських потреб. При цьому підході враховуються різні джерела виникнення проблем: у сферу аналізу включаються  і психологічні проблеми, і проблеми навколишнього середовища, і соціальні, політичні, економічні, інституційні протиріччя. Такий підхід доцільно розглядати, як накопичення й синтез минулої і сучасної наукової думки та практики у сферах управління, урегулювання спорів і конфліктів. У той же час його прикладна цінність більша при розв’язанні глибинних конфліктів на високих соціальних рівнях.

Загальні параметри цього підходу: розведення конфліктних ситуацій по учасниках і питаннях; безпосередня взаємодія між представниками сторін конфлікту; використання професійно підготовленої особи чи групи осіб, що допомагають здійсненню переворотів; інтенсивні аналітичні дискусії, що вимагають один чи декілька семінарів тривалістю до одного тижня.

Зміст різних модифікацій методу в такому: при участі третьої сторони (як правило – групи експертів) йде консультування політичного керівництва обох сторін, організація та проведення безпосередньо переговорів. Вони відбуваються, як правило, в двох етапах: на першому – зустрічі представників сторін, на другому  − переговори  на офіційному рівні. Теорією й практикою розроблені достатньо жорсткі правила та процедури організації і проведення переговорів, котрі підвищують вірогідність досягнення успіху.

Схема використання проблемно-орієнтовного підходу

1. Вирішення процедурних питань ? форма обговорення, етичні аспекти, хронологічна послідовність і питання регламенту, конфіденційність і умови роботи зі ЗМІ тощо.
2. Змістовне обговорення питань, яке передбачає з’ясування:
• позицій сторін;
• їх інтересів та цілей;
• цінностей та потреб.
3. Діагностика емоційних станів та „зняття” негативних, проведення посередниками додаткової роботи зі створення клімату взаємодії.
4. З’ясування збігів і розбіжностей у потребах та інтересах.
5. Розробка альтернатив, їх оцінка.
6. Основні переговори.
7. Вироблення рішень, їх формальне закріплення.
8. Процедури взаємного інформування.

Эротический массаж в центральных районах Киева любят заказывать в салоне "Симона".