Процес написання журналістського твору – Частина 2

Березень 25th, 20126:16 am

0


Процес написання журналістського твору – Частина 2

Процес написання журналістського твору – Частина 1

Час зволікання, про яке йшлося вище, теж максимально скорочується. Потрібні вольові зусилля, здатність примусити себе працювати не тоді, коли хочеться, а тоді, коли треба, тобто постійно. Без вольових зусиль, без постійного здолання самого себе « може бути літератора, а тим паче журналіста. Натхнення, як правило, – це плід страждання. Чимало літературних задумів залишаються нереалізованими через невміння автора примусити себе працювати в будь-якому стані та умовах. Дуже багато залежить від літературних навиків. Вони, як відомо, набуваються повільно і поступово в результаті важкої само-і стійної праці. Для того, щоб добре і порівняно легко писати, необхідно писати якомога більше і старанніше. Щоб навчитись легкої писати, слід виробити в собі “здатність мислити пером”. Ця легкість означає вироблене працею вміння безпосередньо, без особливих труднощів викладати думку на папір чи в мікрофон. Подібно | до того, як людина, навчившись швидко писати, не задумується, як виводити ту чи іншу літеру, так само досвідчений літератор спеціально не шукає слово, фразу, мовний образний вислів. Вони приходять ніби самі собою. Такому авторові не треба докладати особливих зусиль, щоб, образно кажучи, долати відстань між кінчиком пера і папером. А дається це лише внаслідок інтенсивного літературного життя, коли людина багато думає, пише, говорить у мікрофон, постійно працює зі словом. Все це значно полегшує, але не ліквідує труднощів входження у літературну роботу.

Початок праці над твором нелегкий ще й тому, що відразу доводиться розв’язувати ряд найважливіших завдань: шукати основну думку, щоб виразити її у назві, знайти сюжетно-композиційний хід, підібрати відповідний тон і ритм розповіді, продумати першу фразу, від якої так багато залежить.

Більшість журналістських виступів має власну назву. На нашу думку, не варто сідати за стіл, не маючи хоча б приблизної назви майбутнього виступу. Відсутність назви, коли йдеться про твір аналітичний, публіцистичний, означає, що невизріла основна думка або її загалом у творі немає. Здебільшого може бути чимало варіантів заголовків. Один і той самий матеріал можна назвати по-різному. Поступово кількість варіантів зменшується. Зрештою, всі вони можуть бути відкинуті, забраковані самим автором чи редакцією. Натомість буде знайдений інший варіант. Тим паче, що навіть вдалий заголовок може бути змінений на газетній полосі чи у процесі верстки передач. Адже журналістська праця в кінцевому результаті є колективною. Навіть вдала сама по собі назва матеріалу може не підходити до певної добірки або не “ставати” на газетну полосу з найрізноманітніших причин (невідповідність задумові номера, повторення слів на сторінці чи розвороті, розмір заголовка тощо). Тут професіоналізм окремого автора мусить поступитися професіоналізму режисера у найширшому значенні цього слова.

І все-таки ми за формулювання заголовка чи його варіантів ще до написання самого твору, тому що навіть “робочий” варіант назви, який опісля може зазнати змін чи бути відкинутим, дисциплінує автора. В ньому не тільки закладена головна ідея виступу, вказано на предмет розмови, а й нерідко образний ключ, підхід автора виступу, дається присуд явищу. Придумувати назву важко. Заголовок певною мірою може виступати мірилом літературного вміння, таланту, культури. Він надзвичайно важливий для читача, оскільки для дуже значної частини читачів (за деякими даними до 80%) читання газети обмежується знайомством із заголовками, підзаголовками, а також для того, щоб матеріал потрапив на газетну полосу.

Які типи, функції заголовка та тенденції його розвитку в сучасній журналістиці? Із зародженням журналістики заголовок лише виділяв певну публікацію з-поміж інших. Згодом утвердились називна або номінаційна функція, коли називається предмет розповіді. Інформаційна функція заголовка виявляється в тому, що він відображує більшою чи меншою мірою зміст названого твору чи рубрики. Апеляційна функція заголовка лежить у площині агітаційно-пропагандистській, з допомогою такого заголовка редакція і автор, зрозуміло, прагнуть певним чином вплинути на читача. Нарешті, заголовок може бути рекламним і служити приверненню уваги читацької чи глядацької аудиторії.

Сьогодні функції і типи заголовків значно урізноманітнились. Насамперед під впливом практики західних мас-медій загаловки у газетах, тижневиках стають більш інформативними, довшими, нерідко практикуються ще й підзаголовки.

На основі спостережень за практикою умовно можна виділити такі сучасні типи заголовків:

  • Інформаційний, який найчастіше використовується у подіє* вій інформації. У згадуваній уже газеті «Факты» всі заголовки повідомлень під відповідною рубрикою є фактично стислим викладом їх змісту. Ось деякі приклади: “У Києві у два рази підвищений тариф на водокористування”, “Симферополець, який дожив до 101 року, загинув, потрапивши під машину”, “Невелике село у Хмельницькій області взяте під контроль у зв’язку з випадком захворювання на дифтерію”.
  • Спонукально-наказовий. Досить поширений у тоталітарній і журналістиці з її директивним характером, хоча трапляється і у| сьогоднішній практиці. Наприклад: “Нашим берегиням – увагу і; любов” (“Молода Галичина”).
  • Проблемний найбільше, зрозуміло, поширений у відповідного виду публікаціях. Стилістично він може бути виражений уз формі питального речення: “Забракло “пороху” в порохівницях ?” і (“Молодь України”), зіставленні двох явищ, наприклад, “Інститут] президентства і нові політичні технології” (“Зеркало недели”) тощо.
  • Констатуючо-описовий трапляється теж часто як у назвах певних публікацій, так і телепередач, наприклад, “За двома тендітними студентками полювало 40 офіцерів держбезпеки…”, “Мер вирушає на війну” (“Молодь України”), “Діловий канал” (УТН-І), “Світ єдиноборств” (ЛТБ).
  • Рекламно-інтригуючий заголовок завжди має певний елемент загадковості, несподіваності, навіть сенсаційності. Характерний приклад із “Комсомольской правдьі”, яка відзначається вишуканістю, несподіваністю заголовків. “Стюардеса влетіла. В літературу…” названа замітка про те, як американська стюардеса стала автором популярних романів.

Процес написання журналістського твору – Частина 3
Процес написання журналістського твору – Частина 4

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.

купить красивый подарок для любимого по лучшим ценам