Процес написання журналістського твору – Частина 4

Березень 25th, 20126:16 am

0


Процес написання журналістського твору – Частина 4

Процес написання журналістського твору – Частина 1
Процес написання журналістського твору – Частина 2
Процес написання журналістського твору – Частина 3

Викладаючи думки,, журналіст повинен пам’ятати про те, що факт як уже зазначалось, багатозначніший, красномовніший, ніж абстрактне судження. І, як наголошують досвідчені публіцисти, добра стаття відрізняється від поганої тим, що вона, як правило, складена із вміло підібраних, незвичних і несподіваних фактів та, спостережень.

Майстерність написання – це і вміння укладати окремі факти, образи, враження, пов’язувати їх думками, небанальними судженнями. Говорячи про багатозначність факту, вправне їх монтування, здатність “пригнати” факт до факту і виокремити з них оригінальне судження, ми маємо на увазі так бажану сьогодні в журналістиці інформаційну насиченість тексту, тобто розміщення на відповідній площі чи у відповідному часі передачі якомога більшої кількості інформації. Сьогодні журналіст вчиться писати і говорити не тільки дохідливе, яскраво, але й “густо”, що означає нетерпиме ставлення до загальної фрази, штампа, повторення загальновідомих істин.

Муки творчості – це муки пошуку свіжої думки, а відтак і свіжого слова. Вивчення мови, вміння користуватися словниками не можуть врятувати від мук пошуків потрібного слова, потрібної фрази. Вони лише полегшують їх, роблять ці пошуки більш результативними. Йдеться не тільки про елементарне дотримання норм мови, що само собою дуже важливе, а про мовну творчість, оригінальне мислення і втілення його у свіже слово.

У процесі викладу думки молодий журналіст повинен уявляти собі майбутнього читача чи слухача. Досвідчені автори досить зримо бачать того, до кого звертаються. Адже кожен відомий автор має свого читача, про якого може судити на основі відгуків, листів, розмов. Дехто слушно радить будувати розповідь так, ніби ти ділишся своїми враженнями, думками із знайомою, цілком конкретною людиною. Інші пропонують сповідальну (перед самим собою) манеру розповіді, яка сприяє щирості, інтимності тону. Таке самонавіювання нерідко допомагає уникати високопарності, зайвої ускладненості мови, а найперше – шаблону, трафарету.

Природа, різновиди штампа різноманітні. Вирізняють композиційні трафарети, трафарети у розкритті теми, характеристиці персонажів. Та все ж найживучіший словесний штамп. У його основі лежить повторення, і то багаторазове, уже кимось знайденого, відкритого, навіть у свій час оригінального. Першопричина штампа – невміння або небажання мислити, шукати.

Необхідно також звернути увагу на Кінцівку твору, завершальний акорд, від якого залежить найтривкіше враження в аудиторії. Вона містить, як правило, загальний підсумок розмови. Завершальна частина, крім того, може мати прямий чи опосередкований рекомендаційний характер, а тому важко уникнути елемента наказовості чи моралізаторства.

Але й тут маємо немало справжніх знахідок. Ось, скажімо, як лаконічно і як дотепно, несподівано закінчується стаття відомої у свій час, талановитої журналістки Галини Ковтун “Повторіть себе тричі…” У статті піднімається і сьогодні винятково актуальне питання багатодітної сім’ї: “… Даємо життя нашим маленьким задля життя. Щоб у них продовжувались і ми самі, і рід наш великий людський. Бо передаємо їм у спадок все здійснене і заповідаємо омріяне. Щоб повторилось, збагатилось, примножилось. Бо мати дітей – щастя. Мати трьох – потрійне. У мене-троє.

І, нарешті, техніка писання. Саме слово “написання” звучить сьогодні у журналістиці навіть певним анахронізмом. Адже значна, якщо не більша, частина журналістів не так пише, як говорить, надиктовує, записує, передає з допомогою електронної пошти. Розповідь одного нашого відомого журналіста десятирічної давності про те, що у потужному американському інформаційному агентстві не знайшлось шматка паперу, щоб записати якісь дані, сьогодні уже нікого не шокує. Відходить у небуття друкарська машинка. Комп’ютер, хоч і повільно, входить у журналістську практику, атрибутами журналістської праці стають інші сучасні технічні засоби.

Та попри всі досягнення техніки, яка зберігає колосальну інформацію і допомагає нею оперувати з неймовірною оперативністю, головною для журналіста залишиться здатність мислити і викладати думки за допомогою свіжого, слова, якого нам сьогодні так бракує.

Залишиться, мабуть, два типи літераторів. Одні продовжать мислити, якщо не на папері, то на дисплеї комп’ютера. Для них важливо спочатку викласти суть, накидати загальні контури твору, не вдаючись до деталізації, до удосконалення фрази. Такий автор може мислити окремими фрагментами, переписувати деякі місця; робити вставки і поправки. Нерідко буває так, що рука не встигає за думкою. Автор прагне її зафіксувати, не думаючи про деталі! про викінченість тексту. Зрештою, шліфувати такий текст н комп’ютері, здається, навіть легше тому, хто опанував цю техніку.

Інші і надалі будуть настільки продумувати власні твори, що писатимуть їх начисто. Не досягнувши певного рівня досконалості,  такі автори не зможуть писати далі. Найчастіше невдалі варіанти вони відкидатимуть і починатимуть працю спочатку. Цей метод має безсумнівні переваги, коли журналіст власний текст надиктовує.

Перехід від кулькової ручки до комп’ютера – болісний процес. Ліпше, якщо він відбувається у ранньому віці. Не є винятком, щ частина журналістів, письменників, і то не найгірших, і подалі під час написання найважливіших і найвідповідальніших виступів користуватимуться таким анахронізмом, як перо.

Написаний твір, у який би спосіб він не фіксувався, потребує авторської правки, саморедагування, а головне – переписування, шліфування. Щоб стати пристойним журналістом, молодій людині треба навчитись по декілька разів переробляти, вдосконалювати власні матеріали. Досвідчений літератор може дійти такого рівня культури викладу думки, що писатиме відразу начисто. Але й тоді рукопис має пройти етап авторського редагування, який включає перевірку цифр, назв, цитат, прізвищ, стилістичну правку. Щодо початкуючого журналіста, то шліфування, переписування твору повинно стати нормою.

На жаль, буває навпаки. Молодий журналіст сподівається на те, що в редакції його опус “дотягнуть”, “причешуть” і навіть допишуть. Можна навести чимало випадків, коли початкуючі журналісти, зокрема студенти, виявляють елементарну невимогливість: пропонують працівникам редакції чи своїм наставникам-викладачам чернетки, заготовки, в яких не тільки не розставлені розділові знаки, немає заголовка, підпису, а іноді й цілих абзаців. Така невимогливість не сприяє творчому зростанню журналіста. Це, зрештою, неповага до колег, до майбутнього читача. Професійний літератор не має права з’являтись на людях в неохайному вигляді. Це професійна вимога й етична норма журналістики.

Складний завершальний етап роботи над журналістським твором. Це підсумковий, завершальний результат його праці. Він у всіх на виду. Його оцінюють колеги, а головне – споживач. Успіх тут немислимий без літературного обдарування автора, його творчих задатків. Найменше у цьому таємничому і суто індивідуальному акті можуть допомогти поради стороннього. Проте існують якісь загальні тенденції цього процесу, знання яких, звичайно, не зробить з людини талановитого журналіста, але вбереже його від елементарних помилок, допоможе свідоміше ставитись до оволодіння навиками літературної роботи.

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.