Процес написання журналістського твору

25 Березня, 20126:16 am

0


Процес написання журналістського твору

Якими б важливими не були всі етапи творчого процесу від зародження задуму до обдумування і систематизації зібраного матеріалу, як би багато не важили продумування, “заготовки” для майбутнього твору, обов’язково настає момент, коли автор залишається сам на сам з чистим папером, дисплеєм комп’ютера чи перед мікрофоном, телекамерою. У його голові роїться чимало фактів, епізодів, думок. Але як про все це сказати просто, переконливо, цікаво? Ще недавно, під час збору інформації, розмови з людьми, згадування різних моментів все видавалося простішим. У голові чи навіть на папері був інтригуючий початок, виношене в уяві образне закінчення. А тепер… У такі моменти навіть у досвідченого журналіста виникають сумніви, він уподібнюється до учня чи студента перед екзаменом, коли, здається, нічого не знаєш і нічого не вмієш. Кому із тих, хто пише і говорить на публіку, не знайоме це гнітюче відчуття. А виступати треба, бажано не гірше, ніж вчора. Літературна, наукова, загалом творча праця – така вередлива принцеса, що вимагає все нових доказів власної спроможності. Перед нею всі рівні: і початкуючий журналіст, і літературний генерал. Кожен раз своє генеральство маєш довести заново. Коли не зможеш, перестаєш бути генералом від літератури, журналістики, яким би заслуженим-перезаслуженим не був.

Тоді й виникає підсвідоме бажання відтягнути на пізніше початок роботи. Форми цього зволікання дуже індивідуальні, багатьом все це видається виявом певних особистих дивацтв. Ось як про це розповідав відомий англійський письменник Джон Б.Прістлі, якого, зважаючи на кількість написаного, ніхто не зможе звинуватити у лінивстві. Він говорить про сум’яття, в якому перебував перед тим, як взятися за писання. “У такому сум’ятті я перебуваю з півгодини перед тим, як приступити до невеликої речі. Коли ж я берусь за велику роботу, коли в мене далекий задум, то я можу тижнями перебувати у цілковитому сум’ятті й нерішучості. Тоді я роблю різні попередні нотатки, у які потім ніколи не заглядаю, риюсь у довідниках, ніби можу знайти в них щось дуже потрібне, ні з того, ні з сього міняю стрічку в друкарській машинці, телефоную людям, з якими мені по суті ні про що говорити, відповідаю на листи, які в іншому випадку пролежали б з тиждень або більше, словом, займаюся всякими дрібницями, пробуючи якось відтягнути час, і скоріше готовий робити все, що завгодно, ніж примусити себе писати першу сторінку”‘.

Далі письменник наголошує, що творчий процес продовжується увесь цей час. Це явище неважко пояснити з погляду психології творчості. Науці і практиці відомо немало випадків, коди ті чи інші відкриття, розв’язання задачі, творчі знахідки здійснювалися у найнесподіваніших ситуаціях. Усіх тонкощів цього процесу наука сьогодні обгрунтувати не може, але наукові дослідження психологів допомагають і дещо пояснити. “У тому випадку, коли моделювання об’єктів зовнішнього світу знаходить своє відображення в регуляторі (тобто корі головного мозку ), має місце усвідомлене вирішення задачі, – зазначає один з дослідників творчого мислення, – евристична діяльність протікає усвідомлено. Але можуть бути і такі випадки, коли моделі, будучи уже сформованими для вирішення даної проблеми, працюють автономно, поза контролем регулятора. Саме ця діяльність і може бути охарактеризована як неусвідомлена творча діяльність”.

Звідси, мабуть, і беруть початок судження самих творців та і дослідників про тонкощі процесу творчості, про осявання, творчий спалах, який рідко приходить за письмовим столом або коли людина втомлена. Навпаки, читаємо у багатьох авторів, не варто чинити насильства над творцем, щасливих думок треба чекати3. Звідси і специфічні умови, яких потребує творчість, і навіть дивацтва творців. Адже в кожного з них творчий процес відбувається і стимулюється по-різному. Про це існує немало бувальщин. Наприклад, Ф.Шіллер любив працювати, насолоджуючись запахом гнилих яблук. Видатний вчений Г.Гельмгольц найкращі відкриття робив під час прогулянок по гірській місцевості у погоже надвечір’я. Письменники для праці, звичайно, шукають усамітнення. Щоб не кортіло вийти на вулицю, В.Гюго, розповідають, вистригав півбороди, а ножиці через вікно викидав на вулицю. У сільській тиші любили працювати Ж.Лафонтен, О.Пушкін, М.Коцюбинський, В.Стефаник. Але відомо також, що деякі класики літератури, наприклад Ч.Діккенс, М.Гоголь, могли і навіть любили працювати у гаморі. У будь-яких умовах міг продуктивно працювати І.Франко. М.Грушевський, як свідчать сучасники, вмудрявся вичитувати гранки своїх статей і книг навіть на засіданні Центральної Ради, якою керував. У вічній метушні редакційної праці знаходити можливість писати власні статті, вірші редактор першої української газети радянського періоду В.Блакитний. Останні є найбільш бажаними у журналістиці, публіцистиці. Адже умови роботи у пресі, особливо у газеті, на радіо і телебаченні, не дають можливості очікувати, коли прийде натхнення, період творчої інкубації зводиться тут до мінімуму. Доводиться працювати і втомленим, і знервованим, у гаморі, посеред ночі, у поїзді чи літаку. Дефіцит часу, майже постійний поспіх не можуть не виявлятися на якості матеріалу та й на здоров’ї журналіста. І все ж досвід свідчить, що для роботи над ґрунтовним виступом кожен із журналістів шукає умови для того, щоб зосередитись. Це можуть бути вихідні чи власна кухня у нічний час.

Процес написання журналістського твору – Частина 2
Процес написання журналістського твору – Частина 3
Процес написання журналістського твору – Частина 4

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.