Природно – заповідний фонд України та правова охорона тваринного світу

Червень 28th, 20103:21 am

0


Природно – заповідний фонд України та правова охорона тваринного світу

ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД УКРАЇНИ ТА ПРАВОВА ОХОРОНА ТВАРИННОГО СВІТУ

Відносини в галузі охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 p., Законом «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р. та іншими актами законодавства України.

Природно-заповідний фонд-це ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

До природно-заповідного фонду України належать:

–    природні території та об’єкти – природні заповідники, біо-сферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;

–    штучно створені об’єкти- ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю народу України. Решта об’єктів природно-заповідного фонду можуть перебувати як у власності народу України, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом:

–    встановлення заповідного режиму;

–    організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об’єктів;

–    проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання;

–    додержання вимог щодо охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз;

–    запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони;

–    здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання;

–    встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об’єктів;

–    проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері;

–    проведення інших заходів з метою збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду.,

Території та об’єкти природно-заповідного фонду можуть використовуватися:

–    у природоохоронних цілях;

–    у науково-дослідних цілях;

–    в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;

–    в освітньо-виховних цілях;

–    для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є Міністерство екології та природних ресурсів України (правонаступник колишнього Міністерства охорони навколишнього природного середовища).

Для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об’єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони. В охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об’єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об’єкти природно-заповідного фонду.

Основними видами порушень законодавства про природно-заповідний фонд є:

–    нецільове використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, порушення вимог проектів створення та організації територій природно-заповідного фонду;

–    здійснення в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон забороненої господарської діяльності;

–    організація на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, в їх охоронних зонах господарської діяльності без попереднього проведення екологічної експертизи або з порушенням її висновків;

–    невжиття заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та об’єкти природно-заповідного фонду;

–    порушення строків і порядку розгляду клопотань про створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

–    порушення вимог щодо використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

–    перевищення допустимих хімічних, фізичних, біотичних та інших впливів і антропогенних навантажень, порушення вимог наданих дозволів на використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

–    псування, пошкодження чи знищення природних комплексів територій та об’єктів природно-заповідного фонду та зарезервованих для включення до його складу;
–    самочинна зміна меж, відведення територій та об’єктів природно-заповідного фонду для інших потреб.

Порушення законодавства України про природно-заповідний фонд тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.

Закон України «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 р. регулює відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об’єкти якого перебувають у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Об’єктами тваринного світу є:

–    хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) тварини в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), що перебувають у стані природної волі;

–    частини диких тварин (роги, шкіра тощо);

–    продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо);

–    залишки викопних тварин;

–    нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин.

Об’єкти тваринного світу, а також місця токування, линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, інші території, що є середовищем перебування об’єктів тваринного світу, підлягають охороні.

Суб’єктом права загальнодержавної власності на тваринний світ є держава в особі Верховної Ради України. Верховна Рада України може делегувати свої окремі повноваження власника тваринного світу органам державної виконавчої влади в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

Дикі тварини та інші об’єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі або природного середовища, розведені (отримані) у неволі чи напіввільних умовах або набуті іншим дозволеним законодавством шляхом, можуть перебувати у колективній або приватній власності.

Державне управління у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також Міністерство екології та природних ресурсів України, його органи на місцях та інші спеціально уповноважені на це державні органи.
Використання тваринного світу громадянами може бути загальним та спеціальним.

Громадянам гарантується право загального використання тваринного світу для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних тощо) безплатно. Загальне використання здійснюється без вилучення об’єктів тваринного світу з природного середовища (за винятком аматорського і спортивного рибальства у водоймах загального користування).

До спеціального використання належать усі види користування тваринним світом (за винятком аматорського і спортивного рибальства у водоймах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням і таке інше) з природного середовища. Спеціальне використання тваринного світу здійснюється за спеціальними дозволами, що видаються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Поширеним різновидом спеціального користування є мисливство.

Мисливство – вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь. Надання у користування, в тому числі в оренду, мисливських угідь здійснюється на строк не менше 15 років.

Близьким до мисливства є поняття полювання.

Полювання – це дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах.

Полювання в межах мисливських угідь здійснюється громадянами, які досягли 18-річного віку й одержали у встановленому порядку дозволи на добування мисливських тварин та інші документи, що засвідчують право на полювання.

Охорона тваринного світу включає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і раціональне використання об’єктів тваринного світу.

Узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення, та заходи щодо їх збереження і науково обґрунтованого відтворення містяться у спеціальному державному документі, який називається Червоною книгою України.

Червона книга України є основою для розробки подальших дій, спрямованих на охорону занесених до неї видів тварин і рослин.
До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони і знаходяться під загрозою зникнення.

Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин підлягають особливій охорбні на всій території України.

Залежно від стану та ступеня загрози для популяції видів тварин чи рослин, занесених до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії:

–    зниклі;

–    зникаючі;

–    вразливі;

–    рідкісні;

–    невизначені;

–    недостатньо відомі;

–    відновлені.

У Червоній книзі України про кожний із видів тварин і рослин, занесених до неї, вказуються такі відомості: категорія, розповсюдження, основні місця знаходження, чисельність у природі, в тому числі за межами України, її зміни, відомості про розмноження або розведення в неволі (культурі), заходи, що вжиті та які необхідно здійснити для їх охорони, джерела інформації. У Книзі також містяться картосхеми розповсюдження та фотографії (малюнки) занесених до неї видів тварин і рослин.

Ведення Червоної книги України покладається на Міністерство екології та природних ресурсів України. Підставою для занесення до Червоної книги України певного виду тварин або рослин є дані про чисельність та її динаміку, ареал і зміни умов існування, що підтверджують необхідність вжиття термінових заходів для їх охорони.

Рішення про занесення видів тварин і рослин до Червоної книги України приймається Міністерством екології та природних ресурсів України. Воно ж здійснює державний контроль за додержанням вимог щодо охорони та відтворення видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги.

Особи, винні у порушенні вимог охорони та відтворення видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, притягаються до адміністративної, матеріальної, кримінальної та іншої відповідальності відповідно до законодавства України.

Кабінет Міністрів України забезпечує офіційне видання та розповсюдження Червоної книги України не рідше одного разу на 10 років.

Керецман В. Ю., Семерак О. С.

К-36 Правознавство. Навчальний посібник – К.: Атіка, 2002.-400 с.