Психологічні механізми, критерії та етапи розвитку моральної свідомості людини

19 Лютого, 20135:57 am

0


Психологічні механізми, критерії та етапи розвитку моральної свідомості людини

Завдання виховання студентської молоді можна реалізувати сповна, якщо ми керуємося адекватними психологічними теоріями, проникаємо у внутрішню сутність процесів розвитку особистості» (Л.С. Виготськин).

Розвиток особистості відбувається у процесі активного засвоєння, привласнення людиною тієї чи іншої культури. Особистість це соціаль­не утворення, яке відображає міру привласнення і реалізації людиною цінностей, норм, цілей, форм і засобів діяльності та ставлення до них. Тому виховання треба розглядати як входження людини в контекст су­часної культури, як процес її ідентифікації в культурі через засвоєння і прийняття нею своєрідних культурних символі» (норм, правил, зразків поведінки та ін.), які регулюють взаємини людей у суспільстві.

Особистість– цілісність, яка самовизначається. Особистість – автор, який пише самото себе: як людина себе формує залежить не тільки від того, що їй пропонують, а й від того, що вона обирає, а ще якою мірою вона внутрішньо вільна та ініціативна. Нона є суб’єктом власної життє­діяльності та активності. Тому виховання можна визначити як створення відповідних умов (матеріальних, соціальних, організаційних та ін.) для зростання особистості через включення її в різні види діяльності.

Розвиток є саморух, саморозвиток через вольові зусилля, свідомість і самосвідомість. Тому виховання відбувається через організацію власної діяльності людини і насамперед через організацію провідної діяльності (Д.Б. Ельконін). Для студентів провідною діяльністю є навчально-про-фесійна діяльність.

Дамо деякі пояснення щодо кожною складника формування якості особистості.

Моральні норми (на відміну від суспільних законів) суб’єктивно вільні, їх підтримує і контролює традиція, санкціонує суспільна думка та власна совість. За порушення моральних норм не карають, а осуджують, не схвалюють. Ці норми дають змогу кожному з нас бути захищеними від замаху на свою особистість, свої інтереси, свою честь. Моральні норми наказують і захищають, а їхнє виконання створює добре ім’я, репутацію, честь, гідність людини. Є кодекси честі офіцера, лікаря, психолога. За­раз пропонується запровадити у ВНЗ кодекс честі студента, викладача, керівника. «Справжня честь – це настанова самому собі за будь-яких обставин діяти тільки з огляду на корисність для людей» (Бенджамін Франклін).

Проте моральні норми мають загальний характер (поважати люди­ну, виявляти емпатію до неї тощо), а їхнє дотримання приховує потен­ційні протиріччя між їхнім змістом і формальною стороною виконан­ня. Наприклад, моральна норма – поважати людину – загальна вимога, але як це зробити викладачеві у конкретному життєвому випадку, коли студент безвідповідально ставиться до своїх обов’язків? Або гуманне ставлення – людяність, повага до людської гідності, але як це поєдна­ти зі справедливістю, вимогливістю, турботою про майбутнє студен­та? Через це етичним інструментом практичного втілення моральних норм у життя є конкретні правила, сукупність яких є етикетом. Ети­кет – встановлений порядок (правила) поведінки людей будь-де (за­клад освіти, театр, вулиця тощо). Оволодіння людиною етикетом – це оволодіння нею культурою взаємин. Зараз етикет нескладний (на від­міну, наприклад, від рицарського етикету), але ж він існує, його треба кожному знати і дотримуватися!

У вищій школі формою прояву соціальної поведінки є дотримання студентами (як і викладачами) норм і правил внутрішнього розпорядку ВНЗ, виконання службових обов’язків і обов’язків студента, ставлення людини до інших тощо. Кожна з них відображає певну рольову субор­динацію (викладач – студент, керівник – підлеглий), хоча й не виключає загальної культури взаємин.

У ставленні «людина-людина» виявляються моральні почуття, які можуть набувати самостійної мотиваційної енергетики. Наприклад, ко­ли поведінка загрожує призвести до наслідків, суперечливих моральним почуттям, вона гальмується, бо порушує душевний емоційний комфорт («докори сумління»). Навпаки, коли практична поведінка буває навіть шкідлива для здоров’я, але її наслідки відповідають моральному почут­тю, вона реалізується (наприклад, шестирічна Настя Овчарова, ризикую­чи власним життям, врятувала свою маленьку сестричку від вогню).

Від чого тоді залежить людська недбалість? Внутрішня духовна без­печність стримує безперервний процес духовної самозміни особис­тості, викликає безтурботність, пасивність, недбале ставлення до своєї діяльності й поведінки, поблажливе ставлення до самого себе. Стан безпечності виявляється не тільки в тому, що суб’єкт не дотримується суспільно значущих вимог, норм і правил, а ігнорує навіть елементар­ні правила соціальної поведінки, демонструє байдужість і до самого себе.

Отже, те, які соціальні норми і правила людина обирає, яку модель поведінки реалізовує, значною мірою залежить від її почуттів, від само-ставлення. У зв’язку з цим важливо формувати у студентів самоповагу, почуття особистої гідності і честі. Слід також пам’ятати, що моральні почуття роблять життєдіяльність людини залежною від її потреб, ба­жань, інтересів, цінностей і референтної групи (для студентів це може бути студентська група). Важливим є також те, що справжній виховний ефект базується на позитивних емоціях. Негативні емоції можуть вини­кати, але не як кінцева мета педагогічного впливу, а як можливий ситу­ативний засіб, переборення якого потрібно для досягнення позитивного емоційного ефекту (наприклад, студент боїться втратити повагу авто­ритетного викладача). Якраз педагогічний такт дає змогу викладачеві будувати спілкування зі студентами на позитивних емоціях, встановлю­вати і підтримувати позитивний психологічний контакт з ними. Педа­гогічний такт – це моральна категорія, своєрідний дотик вихователя до почуттів вихованця.

Принцип гуманізму вимагає, щоб навіть у складних і суперечливих ситуаціях зберігалася повага до людини. Проте поважне ставлення до студента не виключає, а передбачає вимогливість викладача до нього. Є така педагогічна залежність: вимогливість до особистості збільшується й ускладнюється в міру зростання поваги до неї (А.С. Макаренко).

Відтінки ставлення викладача до студента залежать від рівня вихова­ності останнього і від конкретних умов педагогічної взаємодії та варію­ються від прихованої симпатії до підкреслення холодності, від радісності до сухості, від м’якості до суворості. Педагогічний такт викладачі ви­являють у врівноваженій поведінці (витримка, самовладання), у довірі до студента, в оптимістичному підході до нього. Водночас довіра – не потурання, вона дійова тоді, якщо щира та поєднується з контролем і ви­могливістю (але не підозрілість, яка пригнічує).

Третій складник якості особистості – дія (вчинок) людини, що має такі психологічні особливості:

1) Вчинок завжди діалогічний, а його сутність можна зрозуміти лише в контексті ставлення людини до людини – це дійова смислова позиція однієї людини до іншої. Якраз через учинки людина піднімається до сво­єї сутності як особистості.

2) Вчинок – акт вільного волевиявлення, який не потребує ніякої ви­нагороди (І. Кант), він особисто сконструйований і реалізований особис­тістю. Актуалізація морального вчинку тому й можлива поза соціальним контролем.

3) Вчинок характеризується одиничністю, відповідальністю і аксіо-логічністю (ми оцінюємо не технічний бік учинку, а моральний).

За рівнем усвідомлення розрізняють учинки вольові (усвідомлені); свідомі, але з непередбачуваним результатом; афективні (образа, гнів, відчай та ін.), імпульсивні (неусвідомлені). За своєю спрямованістю вчинки поділяються на егоїстичні, прагматичні та альтруїстичні. За ви­дом розрізняють учинки практичні, словесні та вчинки без зовнішнього вияву (умовчання, витримка, самообіцянка, самонаказ тощо).

Співвідношення між мотивом і результатом учинку

Мотив Результат
+ +
+
+

Рівень усвідомлення людиною свого вчинку визначається моральною його оцінкою (вербалізація), осяганням розумом його смислу (навіщо?), адекватністю переживань його наслідків.

При аналізі й оцінці викладачем учинку студента не повинно бути упередженості, самовпевненості, емоційної збудливості. Оцінка вчинку залежить від того, які стосунки між викладачем і студентом. Вони по­винні будуватися на принципі справедливості. Викладач має бути реф­лексивним, оцінювати себе й бачити себе очима студентів.

Вчинки при повторенні в аналогічних ситуаціях стають звичками (друга натура людини). Наявність моральних звичок і моральних по­чуттів” є передумовою виконання моральних норм і протидії їх пору­шенню, вони визначають відмінну, внутрішню вихованість людини.

Рівні моральної вихованості людини (за К. К. Платоновим) .

Назва рівня Структура Прояв у поведінці Завдання виховання
Внутріш­ня вихо­ваність (відмінна) Наявність мораль­них звичок і мо­ральних почуттів як передумови ви­конання моральних норм і протидії їх­ньому порушенню Здійснення мораль­них вчинків і проти­дія вчинкам, які су­перечать моральним нормам Зміцнення моральних звичок
Зовнішня вихованість:
а) добра вихова­ність Наявність навичок застосування добре засвоєних мораль­них норм Мимовільні дії, які відповідають мо­ральним ситуаціям Виховання моральних звичок поведінки
б) ситуа­тивна ви­хованість Ґрунтовні знання, але виконання в ситуаціях, які загро­жують покаранням Довільне виконан­ня моральних дій. Можливе здійснення аморальних вчинків поза контролем Вправляння в мораль­них вчинках і форму­вання моральних на­вичок поведінки
в) погана вихова­ність Знання мораль­них норм, але від­сутність навичок і звичок Поодинокий прояв невихованості в но­вих ситуаціях Навчання моральним знанням і навичкам моральної поведінки
Невихова­ність Неясне уявлення про моральні нор­ми, відсутність мо­ральних звичок Частий прояв неви­хованості, аморальні вчинки Навчання знанням про соціальні норми та про правила їхнього виконання. Вправлян­ня у конкретних ситу­аціях спілкування

Отже, потрібно переходити до нової одиниці психологічного аналізу: від дії людини до її вчинку. Одночасно аналіз акцентують на морально­му, соціальному і культурному аспектах, тому що у вчинку людини вияв­ляється її ставлення до інших і самого себе, розкриваються особистісні якості суб’єкта.

Чи всі дорослі досягають третього рівня розвитку моральної свідо­мості? Чи є дорослі з доконвенційним і конвенційним рівнем розвитку моральної свідомості?

Розвиток моральної свідомості треба пов ‘язати з моральним змістом са­мосвідомості особистості. Переживання свого «Я», самоцінності, почуття власної гідності сприяє інтеріоризації етичних норм, підвищує сприйнят­ливість щодо вимог моралі, етики і втілюється в конкретні вчинки.

В юнацькому віці підвищується інтерес до своєї особистості, до світу власних почуттів. Зацікавленість іншими людьми наповнюється усвідом­леним співчуттям, бажанням зрозуміти мотивацію їхньої поведінки.

Зростає ефективність впливу студентської групи як колективу на своїх членів, діють механізми наслідування, ідентифікації, самоусвідомлення, вольового зусилля. Студентський вік відкритий для свідомого набування досвіду моральної поведінки, духовності, культури. Тому виховання сту­дентської молоді – це насамперед створення умов і допомога в організа­ції самовиховання студента, у зростанні його особистості як майбутнього інтелігента.

У найбільш загальному вигляді можна визначити два вектори профе­сійного зростання особистості студента:

1) Формування індивідуального стилю розумової діяльності, розро­блення і опанування нових методів самостійної навчальної роботи.

2) Особистісне зростання професіонала, розвиток творчих можливос­тей, набування професійної і моральної культури.

Стратегічними орієнтирами виховання студентів є істотна нейтралі­зація результатів негативних соціальних впливів завдяки розвитку в моло­ді критично-рефлексивного ставлення до них; допомога кожному відчути свою глибоку відповідальність перед суспільством, державою, батьками та собою за майбутнє України. Виховання повинно стати процесом, який породжує у студентів смисли життя, залучаючи їх до культурних ціннос­тей. У зв’язку з цим треба розробляти й використовувати ефективні пси­холого-педагогічні засоби (технологію) засвоєння майбутніми фахівцями абсолютних цінностей, морально-духовних національних цінностей як репрезентантів їхньої особистості.