Психологічні типи радіоведучих – Частина 3

Квітень 7th, 20129:31 am

0


Психологічні типи радіоведучих – Частина 3

Психологічні типи радіоведучих – Частина 1
Психологічні типи радіоведучих – Частина 2

Визначенню “ведучий-друг”, на думку авторки, відповідають ведучі музичного ефіру радіо “Столиця” Наталя Борцова та Андрій Чес. Якщо чесно, то ді-джеї радіо “Столиця” взагалі — найкраще з усього й з усіх, що є на цьому радіо. Вони щирі. Вони сміються і вважають природність найкращою якістю ведучого в ефірі. Вони говорять те, що думають (звичайно, з поправкою на формат радіостанції — цього не уникнути), вони не бояться кашлянути, чхнути, перепитати, якщо чогось не почули, помилитися або промовчати кілька секунд. Вони — звичайні люди. Вони — це ті, кого своїм ідеалом вважають підлітки. Останнє, до речі, має тісний зв’язок з психологією. Підліток — це людина із несформованим уявленням про світ, про суспільство. Це — людина, яка може бути споживачем будь-якого товару (це стосується і радіопрограм), якісного або неякісного. Звичайно, багато в такій ситуації залежить від батьків, школи, виховання в загальному розумінні цього слова.

Отже, молодь має отримувати якісний радіопродукт — навряд чи хтось зможе заперечити, що радіо є одним із джерел виховання молодої людини. Радіо виховує. Воно привчає до певної музики, до певного стилю мовлення, до певного ритму життя, орієнтує смаки і вподобання, воно розширює світогляд, формує думку з приводу певних явищ. Зважаючи на усе це, треба пам’ятати, що на радіо, особливо на радіо комерційному, яке зараз найбільше приваблює до себе молодіжну аудиторію, має бути висока культура ведення програм. Це включає в себе і культуру мовлення ведучого, і культуру його думки, і його загальну культуру та освіченість. Особливо це важливо тоді, коли ведучий обрав тактику бути самим собою.

Втім, для будь-якого ведучого необхідно уявити тих людей, які є для нього важливими, своїх потенційних слухачів. Якщо журналістові це вдається, то його повністю поглине процес передачі інформації. “Він дбатиме про те, щоб слухач його зрозумів. І це прагнення буде відчутне у словах, які виникатимуть ніби самі собою. З’явиться повна ілюзія вільної, не підготовленої розповіді… Якщо ведучий хоче мати сталий контакт із слухачем, він, по-перше, повинен мати що сказати, по-друге, вміти це сказати щиро і, по-третє, слова його мають звучати приязно. Ведучий повинен щиро бажати розповісти слухачам те, що він знає. Він має щиросердно прагнути того, щоб слухачі повірили його словам”. Ведучий має ставитися до своєї аудиторії доброзичливо й з повагою.

Звичайно, ідеального ведучого бути не може, тому що одна особа не може догодити всім. Аудиторія складається з людей різного віку, соціального стану, вподобань, матеріального достатку. І для кожної соціальної групи ідеальний ведучий свій, особливий, не такий, як для інших; і члени однієї соціальної групи ніколи не будуть слухачами ведучого, чия робота звернена не до них, а до іншого слухача. Хоча є правила, користуватись якими може кожен ведучий, незалежно від того, над якою радіопрограмою він працює, їх у 1971 році сформулювало для своїх працівників керівництво “Радіо Свобода”, видавши окремим “Меморандумом” 19 січня того ж року:

1. “Текст радіо “Свобода” має демонструвати здатність автора ясно мислити. Аргументи, які він хоче навести на підтвердження своєї точки зору, мають бути простими й зрозумілими і переконливо підводити до остаточного висновку. Логічно побудований виклад дозволяє зробити висновок самому слухачеві.

2. Уникайте складного синтаксису, кучерявого стилю, зловживання епітетами, підрядними реченнями. Пишіть так, як ви говорите — говоріть, а не будьте ораторами. Дуже важливо дотримуватися розмовного стилю.

3. Повторюйте ключові слова, вживайте прості вислови, допомагаючи при цьому слухачеві зрозуміти вас. Забудьте про слово “текст” і замініть його словом “розмова”, оскільки ви пишете для слуху, а не для ока.

4. Користуйтеся фразами різної довжини, але в ритмі абзацу. Ритм є важливим. Для збереження правильного на слух ритму викладу доцільно прочитати вголос написане.

5. Ніколи не вважайте, що слухач мав можливість послухати попередні передачі вашої серії. Кожен текст має бути самостійним. Письменник Г. Беллок сказав: “Спершу я кажу їм, що я хочу їм сказати; потім я кажу їм це; і потім я кажу їм, що я сказав”. Хоча це й здається повторенням, але це розумний принцип для радіопередач.

6. У передачі повинна бути мінімальна кількість тем, ідеально лише одна — інакше легко викликати у слухача замішання.

7. У тоні й манері передачі не повинно бути жодної злоби. Дружелюбність — це ключ до взаєморозуміння, і вона має проводитися до слухача в усіх передачах. Автори мають уявляти себе співрозмовниками в гостях у кожного окремого слухача.

8. Авторам і дикторам варто вважати, що слухачі такі само інтелігентні, як і вони самі, і єдина різниця між тими, хто пише і тими, хто слухає у тому, що перші мають доступ до більшої інформації, ніж другі.

9. Звертайтеся до одного слухача, найбільше до двох або трьох, але не до натовпу. Не читайте лекцій і не виголошуйте промов.

10. Завжди потрібно брати до уваги, що серед наших слухачів є люди різних поглядів і переконань: вороги режиму, члени партії, особи з невизначеними політичними поглядами, віруючі, атеїсти тощо. В тексті не повинно матися на увазі, що слухач обов’язково розділяє наші переконання. Він може й не погоджуватися з тим, що “комунізм поганий”, що кремлівські керівники дурні нездари, що радянська система ні на що не годиться і т.п. Автори повинні давати слухачам можливість скласти свою думку завдяки тій інформації, яку ми їм повідомляємо.

11. Дружелюбність до слухача потребує жвавості. Більшість тем радіо “Свобода” серйозні й вимагають серйозного підходу, і тим не менше варто пам’ятати, що, якщо це доречно, гумор може пожвавити розмову і допомогти встановити кращий контакт. Гумор ніколи не має переходити у знущання з радянської політики чи побуту радянських громадян.

12. Тексти мають переходити від конкретного до загального”.

Ю. КОГУТ
ведуча інформаційних програм
Національного радіо