Психологічні типи радіоведучих

Квітень 7th, 20129:33 am

0


Психологічні типи радіоведучих

У психології існує поняття емпатії. Дослівно слово “емпатія” означає “відчуття всередину”, психологи ж ним користуються для визначення контакту, взаємовпливу й взаємодії особистостей.

Простежується аналогія з терміном “симпатія”, який має відтінок сентиментальності. Емпатія — почуття більш глибоке, воно передає таке духовне єднання особистості, коли одна людина настільки переймається почуттями іншої, що тимчасово ототожнює себе із співрозмовником, ніби розчиняючись у ньому. Саме у цьому глибокому й дещо загадковому процесі емпатії виникає взаємне розуміння, вплив та інші значущі стосунки між людьми. Емпатія є ключовим моментом у роботі людей, пов’язаних із впливом на аудиторію або співрозмовника. Це викладачі, священнослужителі, вихователі, часто лікарі, рекламні й торгові агенти і, звичайно, журналісти, зокрема, ведучі телевізійних і радіопрограм.

Втім, кожен радіоведучий виходить на контакт зі своїм слухачем по-різному. Авторка цієї роботи для себе поділила можливу поведінку радіоведучих на кілька типів. Перший з них — ведучий-господар, і авторці роботи цей тип здається близьким до ідеального (для певної частини аудиторії). Ведучий-господар — це людина., яка все про все знає, але ніколи не чваниться своїми знаннями; це — інтелектуал, який ніколи не демонструє своїх знань без потреби; це — порадник, який не порадить, поки не буде необхідності; це — ерудит, який вважає, що немає потреби показувати свою ерудицію; це — спокійна людина, яка добре знає, де й що відбувається, ніколи не панікує, поважає своїх гостей і співрозмовників, а також своїх слухачів; це — людина ввічлива, уважна до всіх і до всього; вона вміє слуха-ти й розуміти, вона майстерно вміє вдавати із себе зацікавлену особу (вдавання у будь-якому випадку не уникнути, адже не може людина цікавитися всім і все сприймати близько до серця.

Ведучий-господар просто вміє робити так, щоб співрозмовник і слухач повірили у те, що це цікаво ведучому). Головна ж риса ведучого-господаря полягає у тому, що слухач, почувши голос ведучого цього типу, починає почувати себе ніби в гостях у чудового господаря, у хазяїна, який знає, що потрібно гостеві для повного задоволення, для того, щоб гість (тобто слухач) досягнув потрібного ведучому стану. У ведучого-господаря приємний голос, якщо це жінка — то вона в жодному разі не писклява й не метушлива; ведучий цього типу говорить у нормальному темпі, він не вдає із себе зайняту людину, яка забігла на пару хвилин до студії. Такий ведучий відчуває себе і господарем приміщення, з якого він веде ефір або в якому начитується, і господарем ситуації. Це людина, від якої віє спокоєм і впевненістю.

З ведучих програм Національного радіо цьому визначенню, на думку авторки роботи, відповідають коментатори музичного мовлення мистецького каналу Альбіна Бутук та Оксана Прилипко, авторка програми “Розрада” і ведуча прямих ефірів молодіжного радіо “Європа-центр” Ольга Іванова, авторка і ведуча програми “Польова пошта” цієї ж редакції НРКУ Ніна Жежера, журналістка відділу освітніх програм радіо Елеонора Кулешова, колишній ведучий чудової дитячої передачі “Школяда” Андрій Мєтьолкін. Також цьому визначенню відповідають ведучі радіостанції “Мьюзик радіо” — принаймні, “зловити” їх на метушливості, невпевненості в собі, неввічливості, неспокої, неосвіченості складно. Скоріше за все, причина цього у тому, що ведучі ефіру 101FМ працюють за попередньо написаним текстом. У їхній роботі є місце й для імпровізації, і в загальному у слухача складається враження, ніби він спілкується з культурними, інтелігентними людьми, які гарно, приємно розмовляють і що два слова не кажуть горезвісного “е-е-е…”.

Ведучий-повчальник, як правило, ставить собі за ідеал ведучого-господаря, але його природа, особисті якості, темперамент, риси характеру, звички, виховання, освіта не дозволяють відмовитися від прагнення повчати усіх і кожного. Ведучий-повчальник — це зануда, який вважає себе страшенно розумним і цікавим. Особисті якості такої людини, цілком можливо, є корисними для суспільства, колективу, конкретних людей, але тільки не для радіослухачів. Як про ведучого, про нього хочеться сказати, що він був би гарним ведучим, якби не… і додавати цілий перелік якостей, які хотілося б нівелювати: “якби не” говорив більше за своїх гостей, не перебивав співрозмовників, не слухав в ефірі тільки себе, не вважав себе найрозумнішим у світі, не думав про себе як про найдосвідченішого журналіста й людину, не був би занадто високої думки про свій характер, розумові здібності й манеру спілкування в ефірі, не заводив би навкруги себе численних “учнів”, не зневажав би своїх слухачів (ведучий-повчальник ніколи у такому гріху не зізнається, але придивіться: він терпіти не може слухачів, вони йому набридли, причому з першого ж дня роботи!)

Навести приклад такого типу нескладно, але… але не хочеться. Не хочеться когось образити. Адже часто журналісти, які в ефірі, у своїх програмах є “повчальниками”, у житті досягли певного кар’єрного успіху. Втім, навести приклади “повчальництва”, не називаючи імен, цілком можливо. Одна заслужена журналістка України у своїх сльозливих передачах, темою яких частенько було шпортання у чужій брудній білизні, давала свій редакційний номер телефону і закликала слухачів телефонувати по середах з 11-ї до 12-ї години і скаржитися на своїх родичів, близьких, сусідів, розповідаючи, яку “свиню” підсунув їм той чи інший. Бажаючих поскаржитися, звичайно, вистачало: по середах вранці її телефон буквально надривався, але… але слухавку зняти було нікому: в призначений час заслужена журналістка України ішла пити каву, снідати, робити свої справи, — та що завгодно, аби тільки не говорити з тими, хто до неї телефонує.

І все ж, серед радіослухачів за нею закріпилося звання жалісливої, яка допомагає ображеним і приниженим — ціною нервів колег, які сиділи з нею в одній кімнаті й щотижня слухали “музику” телефонних дзвінків.

Психологічні типи радіоведучих – Частина 2
Психологічні типи радіоведучих – Частина 3