Публіцистика та природа публіцистики – Частина 4

Березень 22nd, 201212:34 pm

0


Публіцистика та природа публіцистики – Частина 4

Публіцистика та природа публіцистики – Частина 1
Публіцистика та природа публіцистики – Частина 2
Публіцистика та природа публіцистики – Частина 3

В єдину потужну силу злились голоси різних за партійно-політичними поглядами, життєвим та літературним досвідом, рівнем обдарування політиків, які повернулися із заслання чи з-за кордону письменників і журналістів: Л. Лук’яненка, М. Мариновича, а також І. Драча, Б. Олійника, Ю”.- Щербака, Д. Павличка, Р.Братуня, В. Яворівського, П. Мовчана, В. Маняка, В. Карпенка, Я. Дашкевича, М. Жулинського. М. Поповича. Могутнім поштовхом для сміливих, справді революційних висновків і закликів стали чорнобильська трагедія, голодомори і репресії. Пальма першості у демократизації преси належала західноукраїнській журналістиці. Створена у Львові на революційній хвилі суспільного піднесення газета “За вільну Україну” набула загальноукраїнського поширення і за тиражем залишила на той час позаду багато київських часописів.

Насамперед завдяки усній і друкованій публіцистиці були зруйновані застарілі і безперспективні комуністичні догмати, почалось відновлення історичної правди, даний поштовх національному, духовному, зокрема і релігійному відродженню. Роль журналістики і публіцистики тут вирішальна. Водночас не можна знімати з них відповідальності за той безлад, ті грубі економічні й соціальні помилки, які були допущені у процесі революційної перебудови, творення української національної держави.

У жодної аналітичне, тверезомислячої людини немає сумнівів у тому, що розпад колоніальної тоталітарної системи був історично зумовленим і неминучим. Але поза всяким сумнівом і те, що в цьому складному процесі, до якого, як це нерідко буває в історії, суспільство було неготовим, ми допустили низку грубих помилок, за які суспільство важко розплачується нині і буде розплачуватись ще довго. Частина цієї вини лежить на публіцистиці, ЗМІ. У будь-якій ситуації вони не мають права відносити до себе лише позитивні соціальні зміни, знімаючи відповідальність за прорахунки і невдачі. Журналістика, публіцистика, яка втрачає соціальну відповідальність за результати своєї проповіді, рано чи пізно зазнає розчарувань і апатії.

Революційне піднесення, яке відбулось на очах нашого покоління, ейфорія, викликана популярністю правдивого слова, прямими трансляціями бурхливих мітингів, сесій Рад різних рівнів, які й сьогодні мають мітинговий характер, не можуть тривати вічно. Неминуче розчарування як соціально-психологічне явище.

Захоплене ставлення до публіцистики і журналістики в цілому, нерозуміння їх суперечливої природи теж не могли не призвести до розчарувань і навіть сумнівів у правомірності їх існування в цьому грішному світі. Практично в усьому пострадянському просторі з’явились публікації, в яких констатувався “обвал радянської журналістики”, проголошувалась “вічна епітафія” самій журналістиці тощо.

Те, що вмерла тоталітарна журналістика, нема сумніву, хоч її рецидиви ще живучі. Очевидним є й те, що відходить у минуле журналістика перехідного періоду і народжується у важких муках ще до кінця не сформовані нові мас-медіа. А ось погодитись з тезою, що вік публіцистики закінчується, не можна. Відходить у минуле така популярна ще учора мітингова публіцистика. Як правило, розлога, багатослівна, спрощено-викривальна з елементом компромату і неповаги до тих, хто думає інакше. В інформаційно насиченому просторі не може не вмерти марнослів’я, лжепубліцистика. Коли хтось із журналістів запитав редактора популярного тижневика “Аргументы и факты” А. Старкова, в чому причина величезного успіху видання, він відповів дуже лаконічно: “Ми відмовились від публіцистики”. Фахівцеві ясно, що йдеться не про відмову від публіцистики взагалі, а від того, що було її імітацією.

Публіцистика не вмерла. Вона існувала, існує у різних іпостасях. Можна сперечатись, чи сьогодні “головний у журналістиці публіцист”, оскільки публіцистика – лише один з потоків журналістської інформації. Вона, як усе в світі, змушена змінюватись. Міняє місця своєї “дислокації”, поступово перекочовуючи із щоденної газети до тижневика, журналу, збірника чи книги. Роль її зводиться до мінімуму в кращих інформаційних, телевізійних та радіопрограмах. Натомість побутує в аналітично-оглядових, особливо на екрані з його величезними зображувальними можливостями.

Публіцистика змушена пристосовуватись до інформаційної ситуації у світі, психології сучасної аудиторії, яка не терпить багатослів’я, занудних повчань і моралізаторства. Мусить змінюватись сутнісний характер публіцистики. Вижити може лише інформаційно насичена, добре аргументована, лаконічна, захоплююча своїм дослідницьким пафосом і яскравою образністю публіцистика.

Нарешті, публіцистика мала і матиме свою аудиторію, свого читача і глядача. Можна безпомилково сказати, вона, як правило, значно вужча, ніж аудиторія розважальної інформації, навіть інформаційних матеріалів і програм. До аналітики, а тим більше друкованої, звертається порівняно вузьке коло інтелектуально підготовлених читачів, які шукають відповідну інформацію і відповідних авторів. Зорієнтована переважно на ґрунтовну аналітичну публіцистику газета “Дзеркало тижня” не має і не матиме великих тиражів, як не матиме великих накладів мистецько-публіцистичний тижневик “Критика”. У свою чергу, публіцист пише для свого читача, потреби якого мусить знати і враховувати.

Прогнозувати важко. Та все ж можна без особливого страху помилитися, сказавши, що у передбачуваному майбутньому розвиватиметься не так проповідницька, як дослідницька публіцистика глибокої цікавої думки, гуманної загальнолюдської ідеї. Допитливому сучасникові важливо знати не тільки що, коли, де, але й чому. Як розвивались події, що привели до певного результату? Що зробити, щоб життя було кращим, а люди добрішими, розумнішими? Що буде з нами завтра і післязавтра? Відповісти на ці та багато інших питань може не репортер при всій повазі до його нелегкої і дуже потрібної праці, а публіцист-аналітик, спираючись на науку, а іноді й випереджуючи її. Сперечатись треба не про те, бути чи не бути публіцистиці, а якій їй бути і шо зробити, щоб талановиті люди в журналістиці та довкола неї були.

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.