Публій Овідій Назон – Біографія

Травень 11th, 201112:20 pm

0


Публій Овідій Назон – Біографія

ПУБЛІЙ ОВІДІЙ НАЗОН

(43 р. до н. е. — 18 р. н. е.)

 

Біографія. Найголовніші факти життя Овідія стали відомі завдяки самому поетові, який виклав їх в одній зі своїх «Скорботних елегій» (IV книга, 10-а елегія). Він народився в місті Сульмон (150 км на північний схід від Рима), належав до старовинного роду вершників. Батько поета, намагаючись дати найкращу освіту двом синам, одвіз їх до Рима, де вони вчилися у відомих риторів і філософів, зокрема в популярного оратора Порція Латрона, багато думок якого пізніше зазвучать у віршах Овідія.

Якщо брат Луцій, старший на рік, обрав політичну кар’єру, то Публія з дитинства приваблювала поезія, навіть його розмовна мова звучала часом як віршована. Але вихований на старих традиціях батько негативно ставився до поетичного захоплення сина, вважаючи поезію нікчемним заняттям. Закінчивши освіту, Публій після раптової смерті 20-річного брата разом зі старшим другом Емілієм Макром три роки подорожував, побувавши в Афінах, Малій Азії, на Сицилії. Після повернення, мабуть, на вимогу батька, вступив на державну службу. Спочатку був у поліцейському управлінні, потім виконував суддівські обов’язки, але відмовився від посади квестора, що відкривала йому шлях до сенату, а потім і від адміністративної служби. На цей час він уже заприязнився з багатьма літераторами і з радістю поринув у світ поезії. Сталися зміни і в родинному житті. Двічі невдало одружився, і лише третя дружина, вихована тіткою Августа, залишалася вірною чоловікові до кінця його життя. Цей шлюб увів Овідія у вищі кола Рима.

Він швидко став популярним поетом, увійшов до гуртка Кор-віна Мессали, де познайомився з Тібуллом і Проперцієм, поезія яких лишалася для нього довгий час зразком. Узагалі Овідій вважав їх своїми наставниками, їхній вплив позначився на багатьох його елегіях. До своїх віршів поет ставився з надзвичайною вимогливістю, нескінченно їх виправляв і знову переписував, а деякі взагалі знищував. Багато його творів до нас не дійшло, зокрема велика епічна поема «Гігантомахія», трагедія «Медея», що мали успіх.

Модний поет, Овідій створив у цей період три книги еротичних «Любовних елегій» — легких, дотепних та іронічних, головною темою яких було кохання в різних його формах. Тому Овідія називали пустотливим співцем кохання. Його вірші декламувала молодь, деякі з них були покладені на музику. До цього ж часу належить дидактична поема «Наука кохання», що містила практичні поради для закоханих, як підкорити, а надто — утримати об’єкт кохання. Немає сумніву, що поема викликала незадоволення урядової верхівки, оскільки суперечила «моральним» реформам Августа. Своєрідним її закінченням була інша поема — «Ліки від кохання», де поет давав поради, як позбутися цього почуття. Якщо більшість еротичних творів Овідія спиралася на реальність і досвід самого поета, то в книзі «Героїні» вигадка вже переважає.

Минав час, талант Овідія наприкінці століття досяг свого розквіту. Він став провідним поетом епохи. З життя пішли Вергілій, Тібулл, Проперцій, Горацій. Уже в «Героїнях» поет звернувся до невичерпного джерела міфології, що дало йому нові образи, сюжети, а з ними — і предмет для роздумів. Можливо, він розумів, що легковажна еротична лірика не дуже пасує добі суворого мораліста Августа. Тому відповідно до нового юліанського календаря він пише книгу «Фасти» («Римський календар»), у якій намагається відобразити всю історію Римської держави. Паралельно Овідій працював над книгою «Метаморфози» («Перетворення»), в якій пояснював численні зміни у світі природи. Ці поеми мали великий успіх, поета стали порівнювати з Вергілієм і Горацієм. До десяти разів йому присуджували перемоги на співочих змаганнях, його всюди запрошували, патриції намагалися зав’язати з ним дружбу, римська молодь вчила напам’ять його витончені вірші. Овідій купався у славі.

Та в один нещасливий для нього день 8 р. н. е. все раптово змінилося, безбідне існування закінчилося. Спеціальним указом Августа Овідій був висланий з Рима в найвіддаленіший закуток імперії — місто Томи (сучасна Констанца в Румунії), де й пройшли останні роки життя поета. Причини несподіваного заслання Овідія лишаються маловідомими. Сам поет однією з них називає поему «Наука кохання», другою — якусь припущену ним «помилку», «проступок» («Нащо завважив я те, за що мене так не злюбив ти?» — «Скорботні елегії», II, 103). Мабуть, це торкалося інтимного життя когось із близького оточення Августа. Адже водночас з поетом у вигнання була відправлена й онучка Августа Юлія за її зв’язок з патрицієм Децімом Сіланом, випадковим свідком чогось «недозволеного» між ними міг стати Овідій.

Для зніженого поета перебування в холодній і напівварвар-ській глушині виявилося надзвичайно важким. З подивом і жахом він розповідає про замерзлий Істр (Дунай), похмурий і непривітний Понт Евксінський, про не бачений ним ще хутряний одяг фракійців, їхні бороди, вкриті снігом і льодом… Повідомляє поет і про небезпеки, що чатують на необережну людину в тих містах, — раптові напади варварських племен, які проживали за Істром у неозорих скіфських степах — гетів, скіфів, сарматів.

Єдиною відрадою Овідія лишалася поетична творчість, від якої спочатку він хотів відмовитись — адже саме вона стала головною причиною його заслання, — і листування з дружиною і друзями. Багато листів-елегій він надіслав і Августові, благаючи того дарувати йому прощення. З подібними проханнями він звертався до небожа спадкоємця Тіберія — Германіка, але все було даремно. У 18 р. н. е. поет помер. Він похований у Томах: останнє бажання Овідія — «Хай переправлять кістки мої в урні могильній, зроби так!» — не було виконане.

У далеких Томах Овідій написав п’ять книг «Скорботних елегій» і чотири книги «Послань з Понта». Крім цих творів, він склав ще напівзагадкову поему «Ібіс», нібито спрямовану проти якогось негідника, котрий переслідував його дружину і хотів заволодіти майном поета. Цей твір мав особливий успіх в епоху Середньовіччя. І ще була поема «Риболовля», від якої збереглося кілька десятків рядків.

Детально про:

«Любовні елегії»
«Героїні»
«Наука кохання»
«Ліки від кохання»
«Метаморфози»
«Скорботні елегії».