Публій Овідій Назон – «Послання з Понта»

Травень 7th, 20115:38 am

0


Публій Овідій Назон – «Послання з Понта»

«Послання з Понта» за своїм змістом мало чим відрізняються від попередньої збірки. Але якщо раніше Овідій звертався до друзів, приховуючи їхні імена (щоб запобігти можливим гонінням на них), то тепер він уже називає їх прямо. До того ж поступово починає зникати відчай поета, гострий біль від розлуки, він змиряється зі своєю долею. Цілющий час відіграв свою роль, почалося поступове зближення поета з місцевим населенням. Розпач змінюється спокійним смутком людини, яка скорилася своїй долі. Поет, як і раніше, мріє про повернення на батьківщину, але гострота почуттів уже зменшилася. Ще раніше Овідій запевняв Августа, що з самого початку він не відчував якоїсь ворожості до місцевого населення, його пригнічувала сама малогостинна країна з суворим кліматом. Що ж до тубільців, то поетові були до вподоби ці мирні й відважні люди, які ловили рибу, обробляли землю, займалися скотарством і з упертістю відновлювали господарство, що потерпало від нескінченних нападів.

Овідій почав оволодівати «варварською» мовою і навіть робив спроби складати нею вірші. В одному з листів поет з гордістю повідомляє про ту пошану, якою користується серед місцевого населення, і про те, що став єдиним серед простих жителів, хто був звільнений від податків. У листах до дружини Овідій дякує їй за вірність і неодноразово просить докласти всіх зусиль, щоб повернути його додому. Іншими адресатами поета були різні політичні діячі, близькі до принцепса, і друзі. Серед них — оратор і трибун, покровитель Тібулла Котта Максим, друг Августа Фабій Максим, особисті друзі Овідія Корнелій Север та Помпоній Грецін, другорядні поети Руфін і Тутікан та ін. Звертаючись до них, Овідій просить закинути за нього добре слово. Лист до Фабія Максима він закінчує словами:

Дім твій знайомий усім, хто тебе у нещасті благає, — Ти і мене допусти, щиро я прошу тебе!

(Тут і далі переклад Н. Пащенко. Ill, 3, 107—108)

У тяжких матеріальних і духовних умовах заслання талант поета поступово почав слабшати, можливо, свою роль відіграли роки й поганий стан здоров’я. У листі до Севера Овідій з гіркотою признається, що він уже без охоти «виймає дощечку для віршів» і Муза дедалі рідше відвідує його:

Мало, а то і зовсім я не маю в писанні відради,

Радощів вже не дає розмір стрункий у словах…

Може тому, що складати вірші і не мати, хто б слухав, То все одно, що стрибать в танці у повній імлі.

(IV, 2, 29-30, 33-34)

Один з листів Овідій присвячує римському вояку, який ОЧОЛИВ скіфський легіон і відвоював місто Еліс у гирлі Дунаю. Поет порівнює його з троянським героєм Аяксом, який «проти Гектора з люттю сам бився» і врятував кораблі. Своєму родичу Суїллію Поет докладно розповідає про почесті, якими його вшановують місцеві жителі. А в посланні до Тутікана, останньому в збірці, поет щиро дякує за їхню гостинність:

В долі гіркій ви мене приголубили зразу, томіти, Видно, в натурі у вас еллінів вся доброта.

Навіть і рідний Сульмон, рідне плем’я відважних пелігнів, Допомогти не змогли б так у раптовій біді.

(IV, 14, 47-50)

Можливо, вже передчуваючи близьку кончину, поет розчулено присягається, що за весь час перебування в місті він жодного разу нікого не образив злим словом.