Письменник і літературний процес

15 Жовтня, 201211:07 pm

0


Письменник і літературний процес

Праця В. Даниленка «Лісоруб у пустелі: письменник і літературний процес» є нетрадиційною, подекуди провокативною спробою осмислити літературний процес, передусім український. Уже сама назва вказує на ту трохи безглузду роль, яку змушений виконувати письменник у сучасному світі. Єдиний спосіб її уникнути – інтегруватися в цей світ. Прийняти той факт, що сучасна література не стільки змагання літературних талантів, скільки змагання капіталів. Особливої цінності набувають позалітературні здібності письменника: артистизм, публічність, креативність, бажання виступати перед аудиторією.

Сучасних письменників лякають не гоніння та переслідування, а те, що їх ніхто не помічає. Розв’язуючи подібні питання, В. Даниленко звертається до проблем початку літературної творчості, гонорарів в українській і світовій практиці, літературних містифікацій, літературного «легіонерства», книжкового ринку, складає власний канон п’ятдесяти найкращих сучасних українських поетів, прозаїків, драматургів і навіть роздає поради українським письменникам-початківцям. Проте найбільший, на наш погляд, інтерес викликають розділи присвячені літературним преміям і ролі столиці та провінції в історії літератури.

У світі існує чимало літературних премій: від міжнародних і загальнонаціональних до регіональних. Премії можуть враховувати жанрові, тематичні чи навіть гендерні параметри. Загалом, важливим у преміях є не так їх грошова складова, як престиж і популярність. Факт отримання письменником тієї чи іншої премії відразу звертає на нього увагу: його починають активніше видавати, перекладати і, звичайно, читати. Проте багато питань викликає сам процес присудження премій. Цей складний і не завжди об’єктивний механізм найлегше розглянути на прикладі чи не найпрестижнішої премії – Нобелівської. Нобелівський комітет складається з п’яти осіб. На здобуття премії має право висунути лауреат Нобелівської премії або спеціаліст із мови чи літератури національного університету чи академії наук. Щороку назбирується 100-150 кандидатів. Якісно опрацювати таку кількість п’ятьом особам не під силу. Тому залучаються експерти з літератур регіонів.

Тобто Нобелівський комітет оцінює лише тих письменників, яких відберуть регіональні експерти. Дуже часто експертами і Нобелівським комітетом рухали політичні симпатії та антипатії. Не завжди премію давали найвартіснішим письменникам.

Залежно від історичного та культурного розвитку тієї чи іншої країни спостерігається різна концентрація літературних талантів у столиці та провінції. Зазвичай найбільше їх збирається у столиці, через розвиненішу інфраструктуру. З цього погляду можна виділити дві основні моделі літератур. У Франції та Росії домінує столиця, натомість у США, Польщі й Україні центр мав значно меншу вагу. Перший приклад – це вертикальна модель, зумовлена імперським досвідом обох країн, другий – модель горизонтальна.