Результат змагальної діяльності. Рекорди

Вересень 18th, 20115:17 am

0


Результат змагальної діяльності. Рекорди

Результат змагальної діяльності.

Рекорди

Спортивний результат як продукт змагальної діяльності, що має самостійну цінність для спортсмена, тренера, глядача, спортивної організації, країни і т.д., зумовлюється величезною кількістю факторів.

Спортивний результат оцінюється як самим спортсменом, так і суспільством, з урахуванням рівня змагань, складу спортсменів, що тренуються, рівня конкуренції, загальних умов змагання. Звичайно, високий результат показаний у змаганнях вищого рангу, в умовах тісної конкуренції оцінюється досить високо [ 1, с.27]

Спортивні результати, що перевищують раніше досягнуті результати на офіційних змаганнях певного рангу, фіксуються як рекорди. Рекорди реєструються в тих видах спорту, у яких спортивний результат може бути визначений в одиницях маси, відстані, кількості попадань, часу і т.д. безпосередньо чи за допомогою спеціальних таблиць в умовних балах.
У залежності від масштабу змагань розрізняють світові, олімпійські, регіональні, континентальні, національні, територіальні, відомчі рекорди й вищі досягнення спортивних організацій. Кожні наступні крупні змагання – чемпіонати світу, Олімпійські ігри -приносять світові й олімпійські рекорди.

Цікаво прослідкувати, наскільки змінилися уявлення про можливості спортсменів, що спеціалізуються в олімпійських видах спорту, протягом декількох десятиріч. У 1956 році на іграх XVI Олімпіади в Мельбурні знаменитий американський важкоатлет із США Пол Андерсон, вага якого перевищує 160 кг, показав у ривку 145.0 кг , а в поштовху – 180 кг. Усього через 20 р. на іграх XXI Олімпіаді в Монреалі він би отримав поразку навіть у змаганнях серед спортсменів середньої ваги. А переможець у другій важкій вазі В. Алексеев показав результат у ривку 175 кг, а в поштовху – 230 кг [1].
Кількість світових і олімпійських рекордів, встановлених на Іграх олімпіад є одним із важливих показників їх спортивного рівня, гостроти змагальної боротьби, ефективності системи підготовки найсильніших спортсменів до олімпійських стартів.

Загальна кількість видів змагань, у яких реєструються олімпійські та світові рекорди поступово збільшується. Наприклад, якщо в іграх XV Олімпіади в 1952 році було 60 видів змагань, то через 44 роки, у 1996 році, кількість таких видів зросла до 113. У програмі зимових Олімпійських ігор кількість видів змагань, у яких реєструвались рекорди, збільшилось більш інтенсивно: 1956 р – 4 види, 1994 р – 16 видів. На Олімпіаді в Сіднеї (1988) як під час гострої загальнокомандної боротьби так і змагань в окремих видах, встановлено 30 світових рекордів -30,3 % від кількості видів, у яких реєструються рекорди. У 1980 році на Іграх у Москві при неучасті багатьох команд країн Заходу, було встановлено 36 світових рекордів (42,9 %), а на Іграх 1972 року в Монреалі, у яких брали участь практично всі сильні спортсмени світу – 46 світових рекордів -52,3%.

У плаванні прослідковується тенденція зниження середнього рівня результатів на іграх. Так, наприклад, на іграх Олімпіад 1972 і 1976 pp. середній результат переможців складає відповідно 99,86 і 99,94 % від рівня світових рекордів. Змагання у 24 із 29 видів (1972 р.) і у 26 видів (1976 р.) закінчились встановленням світових рекордів. На Іграх у Сіетлі (1956 p.), Барселоні (1992 р.) й Атланті (1996 р.) ситуація змінилася: рівень результатів зменшився в середньому відповідно до 99,58 % і 99,35 %, що стосовно до 100 – метрової дистанції складає 0,3 с. Це суттєве зменшення, якщо врахувати, що на фінішній лінії спортсменів часто розділяють декілька сотих секунд.

Підтримка високого рівня спортивних результатів у різних видах спорту, встановлення нових світових і олімпійських рекордів значною мірою сприятиме розширенню географії олімпійського спорту, збільшенню кількості країн, у яких створюватимуться умови для підготовки спортсменів на сучасному рівні. Цей процес в останні роки йде досить інтенсивно, що переконливо можна продемонструвати на матеріалі різних видів спорту.

Олександр Мікулеску
Науковий керівник – викл. Мандрик М.В.

Використана література:
1. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олим. спорте. – К., 1997.-
584 с.