Розвиток ідеї університету в епоху Просвітництва та її вплив на університетську освіту в Україні

Листопад 1st, 201210:02 am

0


Розвиток ідеї університету в епоху Просвітництва та її вплив на університетську освіту в Україні

Перші класичні університети Центральної, Східної і Південної України ви­никли як імператорські, оскільки на той час (XIX ст.) зазначені регіони України перебували в складі Російської імперії. Формування інституту російської на­уки (академія, університет) базувалося на рішенні Петра І, котрий підписав Положення про створення Санкт-Петербурзької Імператорської академії наук (1724). Рішення було компромісним, оскільки передбачало монтаж двох осно­вних зразків – Лондонського королівського товариства і Паризької академії наук.

«Протекторат» вищої влади зазначався в самій назві нової установи, а па­ризький інститут демонстрував, яким чином можна залучити «вчених людей» для роботи за контрактом. Іншими словами, академіки йшли на «государєву службу» і отримували досить високу «академічну винагороду» за свою роботу. По суті, інший варіант у Російській імперії на той час не міг бути реалізованим, адже «вчені люди», за відсутності власних, запрошувалися з-за кордону.

Петровський сценарій розвитку академії передбачав три основні сфе­ри діяльності: нарощування знань, навчання молоді, різного роду експертизи. Поєднання дослідницької і педагогічної роботи було необхідним для відтво­рення вітчизняних кадрів (заміни у перспективі ними іноземців). У проекті Петра І зазначалася також необхідність створення академічного університету і гімназії. Регламент 1747 р. повторював академічне розташування університету: «… к Академии другая ее часть присоединяется – Университет». За визначенням Н. Кузнєцової, академічний університет не відповідав європейським зразкам, оскільки готував в основному для просування академічними сходами. Студентів набирали як рекрутів, у будь-який момент могли відкликати і відрядити в інше місце державної служби. Про «академічні свободи», гарантії прав, «університет­ську корпорацію» не йшлося.

Першою установою, що відповідала духу «університетської ідеї» став Московський імператорський університет (1755), відкритий під протекторатом Єлизавети. Його проект створювали фаворит імператриці І. Шувалов і перший «природно російський» академік М. Ломоносов. Специфіка Московського, а зго­дом Xарківського (1804), Київського Св. Володимира (1834), Новоросійського (1865) університетів відображалася у відсутності теологічного факультету. І справа полягала не в атеїстичних поглядах засновників, а в тому, що підго­товка священиків високих рангів доручалася Синоду. Намагаючись обґрунту­вати автономію університету, М. Ломоносов, наголошував на дотриманні таких обов’язкових умов: свободі самоврядування (обранні ректорів і деканів), надан­ні законодавчих повноважень «професорським конференціям», права прису­джувати вчені ступені, високому статусі носіїв університетських ступенів (що означало включення відповідного положення до Табелі про ранги).

Ці умови впродовж усієї наступної історії перебували в стані повного або часткового неви­конання, що, власне, засвідчується змістом основних документів, які регламен­тували розвиток університетської освіти – статутів Російських імператорських університетів (1804, 1835, 1863, 1884).

Проте, однією з головних заслуг перших університетів стало створення атмосфери, спрямованої на виховання особис­тості, індивідуальності. Водночас, як зазначає Н. Ладижець, в історії Російських імператорських університетів, лише перший період розвитку Московського, Дерптського і Петербурзького університетів (1705 – 1802 рр.) слід розглядати в контексті загальносвітового процесу становлення університетської освіти. З 1803 – 1804 рр. провідною їхньою функцією стає навчальна (наукові досліджен­ня акумулюються в академічних структурах), що певною мірою нівелювало кла­сичну ідею університету. Цей факт засвідчується досвідом Xарківського (1804), Київського (Університету св. Володимира, 1834) і Новоросійського (1865) ім­ператорських університетів.