Складові журналістської майстерності – Частина 4

Березень 23rd, 201212:41 am

0


Складові журналістської майстерності – Частина 4

Складові журналістської майстерності – Частина 1
Складові журналістської майстерності – Частина 2
Складові журналістської майстерності – Частина 3

Без сумніву, журналістика стала вільнішою, розкованішою. Значно розширились її тематичні горизонти. Зняті практично всі табу, що не завжди позитивно позначається на її впливі на публіку, особливо на молодь. Помітно урізноманітнились ЗМІ за типами видань і програм. Виникла досить потужна, небачена ще десятиліття тому комерційна журналістика. Значно знизилась роль державних і партійних видань. Мас-медіа позбулись чи позбуваються, хоч і з великими труднощами, догматизму і зашореності. Журналістика, особливо радіоелектронна, стала особистіснішою, домашнішою, інтимнішою.

Відігравши чи не вирішальну роль у розвалі тоталітарної системи, наша журналістика і досі до кінця не позбулась мітингового пафосу, безшабашності, які нерідко межують із розв’язністю, безпардонністю, внаслідок чого її працівники підставляють себе під караючу, не завжди об’єктивну і кваліфіковану, але від цього не легшу руку судової влади.

ЗМІ за інтелектуальним рівнем, на жаль, не стали самостійною силою, мозком суспільства, не стали необхідними всім трьом гілкам влади як джерело найважливішої соціальної інформації, а не просто пропагандистом і агітатором- Розповідають, наприклад, що прем’єр-міністр Великобританії черпає із “Financial Times ” таку інформацію, якої не можуть йому дати ні помічники, ні спецслуж-би1. Таким високим авторитетом користуються якісні видання Німеччини, Франції, інших європейських країн. Коли відомий, сьогодні майже легендарний американський телеоглядач У. Кронкайт у результаті об’єктивного аналізу довів безвихідність американських збройних сил у В’єтнамі, тодішній президент США прийняв остаточне рішення вивести звідти свої війська.

У зв’язку із перебудовою і відродженням державності в Україні, створенням комерційної преси, телебачення і радіо, особливо регіональних, у журналістику влилась значна кількість людей без належної підготовки. Це не могло не позначитись на загальному рівні професіоналізму. Внаслідок цього, а також низки інших факторів майже у всіх країнах колишнього союзу поряд із активізацією преси помітна втрата якості журналістської праці. На запитання кореспондента про стан сучасної російської журналістики відомий публіцист і вчений Валентин Зорін сказав: “Насамперед різко знизився професіоналізм. Не лише володіння пером, але й глибокі знання у певній галузі. Ще замітне нехтування словом. Погане володіння мовою”. Далі він критикує російське телебачення за надмірну скоромовку при відсутності чіткої дикції, а також суддівський тон, безапеляційність суджень коментаторів на телебаченні.

Українська журналістика не позбулась до кінця затяжної хвороби провінційності. Певне мавпування чужих зразків особливо помітне на телебаченні. Більшою українською самобутністю, самостійyістю і професіоналізмом характеризуються всі три канали радіо, чого, на жаль, не можна сказати про всі регіональні й особливо комерційні радіостудії.

Українським мас-медіа все ще бракує доброї поінформованості та об’єктивності внаслідок їх відвертої або прихованої заангажованості. Навіть видання і програми, які намагаються бути всебічними і неупереджшими, помітно міняються у зв’язку із наближенням виборів чи інших важливих політичних кампаній.

Не можна не помітити явного звуження жанрової палітри журналістики. Із сторінок періодики майже зник нарис, рецензія, літературно-мистецький і публіцистичний огляд, У загальнополітичних часописах за незначними винятками (“День”, “Зеркало недели”), майже немає аналітичних публікацій на літературно-мистецькі теми, особливо з проблем такого масового феномена, як телебачення, що не може не позначитись на формуванні естетичних смаків аудиторії.

Нарешті, найвразливіше місце ЗМІ в Україні – їх мова. Принаймні у трьох аспектах. Перший і найболючіший – це домінування російськомовних видань і телепрограм як у загальноукраїнському, так і в регіональному вимірі. Як правило, кращі, найбільш тиражні газети і тижневики виходять російською мовою (“Факты, “Натали”), як російськомовними є значна кількість програм загальноукраїнського масштабу. Другий – загальний низький рівень мовної культури. Особливо він помітний на телебаченні. Значна частина журналістів користується українською лише як службовою. Звідси – їх ніби українська вимова, засміченість тексту русизмами і т.д. І, що не менш важливо, професійне збіднення виражально-зображувальних можливостей такої багатої, благозвучної, мелодійної мови у лексичному, стилістичному, орфоепічному та особливо художньо-образному плані.

Не можна вести мову про підвищення журналістської майстерності, коли ігноруються, збіднюються, примітивізуються такі національні здобутки, як мова. Тому вдосконалення майстерності української журналістики неможливе без нормального функціонування в ній української мови, що, до речі, передбачено Конституцією та законами держави.

ЗМІ повинні інформувати, аналізувати, просвіщати, допомагати управляти державою, розважати і приносити насолоду. І реалізується все це через слово, думку і зображення. І вони йдуть від журналістів. Тому поліпшення роботи мас-медіа – це, крім всього іншого, серйозне поліпшення професійної майстерності журналістів, які тут працюють або збираються працювати. Саме через них, їхнім розумом і серцем треба створити добре поінформовану, об’єктивну, мислячу, а не ліниву і нудну журналістику. Для цього журналістам не треба чубитися, як молоді півники, між собою, шукати не розбрату, а злагоди у суспільстві.

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.